Німецькі книги на підтримку політики Путіна: хто їх пише?

За останні кілька місяців в Німеччині вийшло з півтора десятка книг, що розповідають про Майдан, Крим, ситуацію в Україні, боях на Донбасі, ролі Росії в цьому конфлікті. Більшість з них, як, наприклад, книга Кристіана Вершютца "Гаряча точка Україна. Бесіди про розколоту країну", намагаються подати об'єктивну картину, надаючи слово як київським політикам і героям Майдану, так і бойовим командирам "Донецької народної республіки", жителям Слов'янська і Луганська ...

Людина, яка розуміє Путіна

Але друкуються німецькі книги і зовсім іншого ґатунку. Їхні тези знайомі тим, хто дивиться російське телебачення, а ось про підґрунтя появи цих книг, про авторів і видавництва, у яких вони вийшли, варто розповісти докладніше.

Одна з них має довгу назву - "Ми - хороші. Точка зору людини, яка розуміє Путіна, або Як нами маніпулюють ЗМІ". Не зовсім зрозуміло, чому в заголовку йдеться про одну людину, котра розуміє Путіна, хоча у книги два автори: Матіас Брекерс і Пауль Шрайєр. Другий, виходить, Путіна все ж ще не до кінця розуміє? Зате вже з передмови стає ясно, які саме ЗМІ, на думку цих авторів, "нами" маніпулюють: німецькі. Брекерс і Шрайєр звинувачують колег-журналістів у проукраїнській "однобокості" публікацій, які нібито "радикально розходяться з громадською думкою", в постійному повторенні "мантр про злого Путіна"... І багатозначно обіцяють зазирнути за лаштунки "політичної гри", відкрити очі зомбованій публіці на реальне підґрунтя "боротьби Заходу з Росією Путіна".

Обіцяні викриття зводяться до того, що в усьому винен Захід. Мовляв, Майдан інсценувало ЦРУ, а українські активісти грали тут лише роль "статистів", "путч" привів до влади новий уряд України, в одному місці названий "хунтою"... Втім, немає нічого дивного в тому, що автори книги "Ми - хороші" частенько звертаються до кремлівського вокабулярію, якщо "альтернативним джерелом інформації" вони вважають канал Russia Today. Анексія Криму для них легітимна, а от у тому, що українці - єдина нація, вони сильно сумніваються.

... І особисто товариш Сталін

Автора рецензії в газеті Die Welt, в якій книга "Ми - хороші" охарактеризована як "200 сторінок пропутінської пропаганди", зачепило, крім усього іншого, те, з якою зневагою її автори відгукуються про німецьких журналістів: мовляв, "чого накурилися колеги", вселяють читачам, що Росія хоче війни, а в Україні їй протистоїть демократичний рух? Рецензентка не втрималася тут від сарказму, адже Матіас Брекерс відомий у Німеччині не як політолог, а як один з найактивніших прихильників легалізації марихуани. Так що хто чого накурився, на її думку, - справа темна.

Але якщо серйозно, самою лише "травичкою" появу подібних книг, звичайно, не поясниш. Ось ще одна, про яку, між іншим, розповіла радіостанція "Голос Росії". Написала її якась Бриґітте Квек і називається вона "Україна у фокусі НАТО. Справжня мета - Росія". Тут все до купи: каральні акції СС, батальйон "Нахтігаль", парашутисти ЦРУ, понівечені інспірованим НАТО "фашистським натовпом" мирні громадяни, гегемоністська політика США і тощо, тощо, тощо ...

Окремі пасажі дивно нагадують цитати навіть не з російських, а з радянських ЗМІ: "Боротьба повсталого цивільного населення сходу і південного сходу України увійде в аннали історії як героїчний опір народу проти фашизму і війни". Після деякого пошуку в інтернеті, де мені, між іншим, не вдалося знайти інших книг Бриґітте Квек, я натрапив на репортаж газети Tageszeitung, в якому вона згадується, і на кілька цитат з різних її виступів. Стара комуністка, яка в НДР працювала в Академії держави і права, як і раніше дуже високої думки про СРСР ("там не було безпритульних"), про НДР ("у нашої системи були недоліки, але вона все одно краще") і особисто про товариша Сталіна, в таборах якого, виявляється, "перевиховувалися" окремі несвідомі громадяни.

Загалом, тут причина ніби ясна: ідеологічне затемнення, ностальгія по соціалістичному минулому і радянській імперії. Плюс параноїдальний антиамериканізм. Все це пов'язує опус Бриґітте Квек з іншою німецькою книгою - з дуже до того ж схожою назвою: "Україна на прицілі. Сусіди Росії як мішень геостратегічних інтересів". Але написана вона менш емоційно і більше наукоподібно. І упорядник у цієї збірки відоміший (точніше кажучи, один з укладачів): Рональд Тоден.

За освітою географ, Тоден вже кілька років займається 11 вересня 2001, збираючи прихильників теорій змови. Більшість цих "теоретиків" сходяться на тому, що Сполучені Штати самі організували терористичну атаку 11 вересня або, принаймні, потурали їй.

Тоден і на цю тему збірку склав: "Терор і держава. 11 вересня - підоснова і наслідки". Так що прийом ставити все з ніг на голову вже випробуваний: у збірці, присвяченій 11 вересня, йшлося не про терор проти Америки, а про терор з боку Сполучених Штатів, в новій же книзі - про терор з боку "київської влади". Цікаво, що й тут ми маємо справу з прокремлівською прем'єрою: ця збірка - перша (і поки єдина) книга видавництва Selbrund. Досі воно кілька років випускало тільки журнали, а тут раптом розщедрилося на книжку.

Товариші праворуч

Але не думайте, що прокремлівські, антиукраїнські книжки, що виходять в Німеччині, - це прерогатива лівих (або скажімо так: дуже лівих, якщо згадати про Бриґітте Квек). Пороховим димом, романтикою героїчної боротьби і презирством до "продажних борзописців" віє від збірки "Донбас: битва за Новоросію. Автентична інформація та коректура західних маніпуляцій ЗМІ". Складається ця "коректура" з насмиканих цитат, повідомлень блогерів і подібного матеріалу. Знайти письменника або публіциста Міхаеля Ґернгарта мені не вдалося. Можливо, це псевдонім. І знову-таки йдеться, схоже, про першу його публікацію. Але меседж нам вже знайомий: насильницький путч в Україні був профінансований США, Захід проводить політику ескалації, Київ провокує Росію, німецькі ЗМІ перебувають під контролем ...

Вийшла "Битва за Новоросію" у видавництві Brienna. Вельми примітному видавництві. У ньому виходять книги про африканську кампанію маршала Роммеля, про брата Геббельса (непоганою, виявляється, був людиною), про Союз німецьких дівчат - "жіночий комсомол" гітлерівської Німеччини (з обкладинки дивляться щасливі обличчя), ностальгічні фотоальбоми "Фортеця Генріха Гіммлера" про школу СС у Вевельсберзі і "За гордий едельвейс" про добровольців "Союзу Оберланд", що були свого часу ядром баварських штурмовиків СА. Я б особисто посоромився такого сусідства. І вже дуже двозначно виглядає в цьому ностальгійному контексті книга про сьогоднішню війну проти України.