Інтерв'ю з автором "Демократури Путіна"

"Я з великим задоволенням написав би іншу книжку", - говорив вісім років тому автор "Демократури Путіна" Борис Райтшустер, московський кореспондент німецького журналу Focus, котрий багато років прожив у Росії. "Іншу", тому що висновки, котрі зробив тоді у своїй книжці Борис Райтшустер, були невтішними: "Демократія в Росії зазнала поразки. Як і за радянських часів, Володимир Путін робить ставку на всесильний держапарат, шовіністичні настрої, маніпулювання засобами масової інформації, способи спецслужб та потьомкінські села… Під керівництвом старих режисерів відтворюється авторитарна система".

Нині в Німеччині вийшло нове, радикально перероблене і доповнене видання книжки. І нова "Демократура Путіна" неочікувано стала бестселером, увійшовши до двадцятки найпопулярніших книжок non-fiction у м'якій обкладинці. Для політичної публіцистики, та ще й написаної журналістом, а не відомим політиком, це велика рідкість. Причини успіху книжки її автор прокоментував у розмові з DW.

Deutsche Welle: Чому німці, на Вашу думку, нині так охоче читають книжку "Демократура Путіна"?

Борис Райтшустер: Треба ще врахувати, що книжка - про Росію. А політична публіцистика, котра має відношення до Росії, останнім часом доволі мляво розкуповувалася. Я, чесно кажучи, приголомшений. Напевно, ті події, які відбуваються в Росії та на її кордонах протягом останніх місяців, стали тут каталізатором. Німці бачать, що діється щось недобре, і хочуть отримати інформацію з перших рук. Це добре, що в Німеччині зріс інтерес до того, що відбувається в Росії, до більш глибокого, критичного осмислення її сучасного і, можливо, майбутнього.

Вісім років тому, коли вийшов перший варіант "Демократури Путіна", саме критична її складова викликала у Німеччині певний скепсис. Мовляв, автор занадто згущує барви…

Мене це тоді дуже засмутило. Деякі німецькі політики та мої колеги-журналісти вирішили, що я занадто тенденційний. Хтось навіть не вірив - як це може бути? Та це були ті, хто погано собі уявляв сьогоднішню Росію. А ось стосовно занадто песимістичного погляду говорили у тому числі і знавці. Однак зараз, готуючи нове видання і радикально перероблюючи й доповнюючи його, я побачив, що мій прогноз 2006 року збувається. Те, що тоді здавалося, можливо, занадто песимістичним, сьогодні, на жаль, стало реальністю.

А який Ваш прогноз на найближчий рік, на п’ять років?

Тільки не звинувачуйте мене в тому, що я занадто згущую барви. Тому що я, на жаль, думаю, що Путін і далі робитиме ставку на ескалацію. Суть його системи в тому, що йому потрібна постійна сварка, постійні конфлікти, аби відволікти від внутрішніх проблем. І діяти це буде ефективно, якщо ступінь, рівень, масштаб цих конфліктів постійно підвищувати. Боюся, що тиші та спокою на просторі колишнього СРСР за Путіна не буде. Він робитиме все для того, аби дестабілізувати Україну, домогтися проросійського режиму в Києві. А тому те протистояння, котре ми спостерігаємо в Україні, триватиме ще довго.

І все робиться лише для того, аби, як Ви кажете, "відволікти від внутрішніх проблем"? А що такого поганого відбувається всередині Росії?

Усередині країни - застій. Усередині країни популярність Путіна серйозно падала до кримських подій. Соціальне розшарування в Росії настільки велике, як мало де у світі. Величезні багатства, котрі країна отримує від експорту нафти та газу, надзвичайно несправедливо розподіляються. У Росії до цих пір дуже багато по-справжньому бідних людей, панує свавілля чиновників, безправ’я… І людей потрібно постійно відволікати від серйозних соціальних проблем.

Але невже в Росії сьогодні немає жодного просвіту, ніяких світлих плям?

Є, звичайно. Це світле - люди, котрі, не дивлячись на надзвичайно сильний тиск з боку влади, залишаються вірними собі, своїм принципам, відкрито говорять те, що думають, чинять спротив, борються за свої права. Можна лише захоплюватися їхньою сміливістю, чесністю та послідовністю. Це мої колеги із видання "Новая газета", з телеканалу "Дождь", це такі відомі люди, як Макаревич, багато моїх друзів і ще багато-багато людей, перед рішучістю котрих та прагненням відстоювати свої права я просто схиляю голову.

Мені доводилося читати у російській пресі, що Борис Райтшустер - русофоб, ледь не головний русофоб Німеччини…

У цьому немає ані крихти правди, навіть якщо не брати до уваги того, що у мене - російська дружина. Я думаю, що русофоби - це ті урядові чиновники, котрі виводять гроші з країни. Це еліта, яка відпочиває на Заході, у котрої гроші лежать на рахунках у Швейцарії, дружини котрих закуповуються у Лондоні, а діти навчаються в Америці… Ось вони і є русофобами, а не та людина, котрій боляче за те, що цю країну грабують, оббирають її народ, боляче за людей.

Дуже шкода, якщо люди ставлять знак рівності між народом і владою, а критика влади, уряду - сприймається як критика на адресу всього народу, усієї країни. Я вважаю, що якраз той, хто любить народ (будь-який народ), завжди повинен дуже критично ставитися до його уряду. Якщо владу не критикувати, вона забиратиме усе більше і більше, перетворюючись на авторитарну і навіть тоталітарну. Це дуже небезпечно.