Експерт: Місія ООН на Донбасі - пастка для України й Європи

В інтерв'ю Deutsche Welle представник берлінського офісу "Німецького фонду Маршалла - США" Йорґ Форбріґ (Jörg Forbrig) застеріг щодо ризиків розміщення миротворчої місії ООН на Донбасі. 

Deutsche Welle: Спецпредставник Держдепартаменту США Курт Волкер розповів американській The Washington Post, що Вашингтон наполягає на тому, аби у разі розміщення на Сході України миротворчої місії ООН у її складі не було громадян Росії. Чи погодиться Росія, на вашу думку, на таку місію?

Йорґ Форбріґ: Вони самі це запропонували (відправити на Донбас миротворчу місію ООН. - Ред.). Тож треба передусім виходити з того, що вони, певно, мають підстави бачити там місію в тому чи іншому вигляді. Першими, ще з 2015 року, такої місії почали вимагати українці. Та кілька місяців тому дуже несподівано з'явилася пропозиція з Москви, що треба обговорювати тему миротворчої місії ООН. Початкова пропозиція росіян полягала в маленькій місії, яка має на меті лише захищати спостерігачів ОБСЄ і розміщувалася б виключно на лінії зіткнення. Потім була розмова між (канцлеркою Німеччини. - Ред.) Анґелою Меркель та (президентом Росії Володимиром. - Ред.) Путіним, після якої були повідомлення, що росіян нібито вдалося переконати в тому, аби розширити місію на всю непідконтрольну Києву територію. Але з останньої розмови між (радником президента РФ Владиславом. - Ред.) Сурковим та Куртом Волкером ми чуємо, що росіяни передумали щодо своєї позиції і повернулися до вимоги, аби місія діяла лише на лінії розмежування.

Якщо виходити з того, що росіяни дійсно повернулися на крок назад у своїй готовності йти на компроміси, то пропозиція США направити на Донбас місію без участі росіян виглядає нереалістичною, чи не так?

Це вже деталі. Адже питання передусім полягало в тому, чи така місія в принципі можлива. Відповідь: так, але все, звісно, залежить від того, як ця місія буде організована.

Але участь російський солдатів у місії - важлива деталь. Якщо уявити, що Росія бере участь у місії, то її вплив у регіоні, який і без того присутній, стане більшим, ніж без росіян у місії.

Це абсолютно правильно. Але і Росія в цьому разі також скаже: добре, склад місії, звісно, важливий; тож якщо ви вважаєте, що російських солдатів у ній бути не повинно, ми, зі свого боку, вимагатимемо, аби там не було солдатів деяких країн. Вони можуть сказати, що в ній не повинно бути американців або ж німців, або французів, адже останні - учасники мінського процесу. Цю дискусію можна продовжувати дуже довго й дійти до того, що ця миротворча місія включатиме солдатів з країн, які жодним чином до цього конфлікту не причетні. Тобто може йтися, приміром, про індійців чи африканських солдатів-миротворців. Говорити про це на даному етапі, на мою думку, зарано. Важливіше, я вважаю, зараз зрозуміти, навіщо росіяни зараз взагалі долучилися до ініціативи, яка лунає з боку України вже давно, а вже потім з'ясовувати, як ця місія ООН може бути організована.

Чи ви маєте уявлення про те, чому Росія взялася за просування ініціативи миротворчої місії?

Передусім Росія намагається таким чином показати себе конструктивним партнером. Якщо ініціатива буде реалізована, то й Україна, зі свого боку, також, вочевидь, повинна буде йти на якісь компроміси. І якщо за допомогою цієї миротворчої місії ООН вдасться взяти під контроль принаймні гарячу фазу конфлікту на Донбасі, то дуже швидко постане питання про політичні умови мінських домовленостей, зокрема, що там мають бути проведені вибори - в тому чи іншому вигляді. Це питання для України проблемне, проведення виборів буде пов'язано для неї з труднощами. І це Україні закинуть як неконструктивну (поведінку - Ред.). Таким чином, відповідальність за глухий кут у ситуації з Донбасом перейде від Росії до України.

Тобто це частина довгострокового плану Росії?

Це радше пастка. І для України існує небезпека в цю пастку потрапити. Те ж саме стосується і міжнародних гравців. Адже постає питання, як бути з цим конфліктом у довгостроковій перспективі. Якщо на Сході України з'явиться місія ООН, існує небезпека того, що конфлікт буде стабілізовано й він, таким чином, стане постійним. Мінські домовленості на це не націлені. Їхня мета - у підсумку розв'язати конфлікт, як би наївно це не звучало. До виконання "Мінська" прив'язані й санкції ЄС. Але якщо за допомогою місії ООН буде виконано принаймні "військову" частину домовленостей, то це, підозрюю, означатиме для деяких членів ЄС, що частину санкцій проти Москви треба скасувати.

Виходить, пастка в тому, що санкції можуть бути скасовані без виконання мінських домовленостей?

Саме так.

Чи ви можете собі уявити, що мінські угоди зрештою стануть зайвими і можуть бути замінені іншими домовленостями?

Я не думаю, що їх обов'язково замінять іншими. Але я дійсно вважаю, що мінські угоди, по суті, через цю динаміку миротворчої місії частково під загрозою. Оскільки, по-перше, конфлікт, який вони були покликані розв'язати, може бути перетворений на постійний. По-друге, це перекладає відповідальність на український уряд. По-третє, через те, що це ставить під загрозу консенсус щодо санкцій проти Росії, який існував у ЄС. Але є ще й четвертий важливий пункт у всій історії. Переговори щодо конфлікту в Україні упродовж минулих років з боку Заходу значною мірою велися Німеччиною та Францією в "нормандському" форматі, тоді як американці залишалися на задньому плані, тісно координуючи при цьому свої зусилля з Європою. А переговори щодо миротворчої місії ведуться значною мірою між Росією та США. І тут низка запитань залишається відкритими: яку позицію тут займуть європейці, особливо Берлін та Париж, яку роль вони в майбутньому відіграватимуть у цих перемовинах. Особливо з огляду на напруження між європейськими урядами та американським урядом перенесення центру переговорів з Європи на США може, за певних обставин, становити проблему.

Йорґ Форбріґ працює в берлінському офісі "Німецького фонду Маршалла - США" (GMF). Він спеціалізується на питаннях, пов'язаних із політичною та економічною трансформацією, а також громадянським суспільством у країнах Центральної та Східної Європи. Форбріґ є старшим науковим співробітником Фонду з питань Ценральної та Східної Європи та директором Фонду підтримки білоруської демократії.