Закон на боці України

Deutsche Welle: Пане Люхтергандте, згідно з міжнародним правом, чи можливе відокремлення Криму від України?

Отто Люхтергандт: Ні, це неможливо і недопустимо. Слід зауважити - гадаю, це важливо - що згідно з українським конституційним та державним правом, Крим не має права виходити зі складу України. Крим хоч і називається республікою, але не є суверенною державою, це лише свого роду комунальне або регіональне самоуправління на високому рівні. Згідно з міжнародним правом, автономна республіка Крим не має жодних правових підстав для відокремлення. І взагалі, міжнародне право передбачає таку можливість для національно-етнічних меншин лише за дуже виняткових обставин, які передбачають не лише дискримінацію певної меншини, а її переслідування, порушення щодо неї прав людини аж до геноциду. За таких умов етнічна меншина, яка компактно проживає на території однієї держави, не повинна залишатися у складі цієї держави і може скористатися правом сецесії, тобто відокремлення, але добитися цього все ще доволі важко.

А наскільки легітимне, з точки зору права, ймовірне приєднання Криму до Росії?

Це також неприпустимо. Таким кроком Росія порушує чи порушила б міжнародне право, особливо щодо територіального суверенітету України та принципу недоторканості кордонів і територіальної цілісності України. Таким чином Росія б порушила вирішальну засаду Статуту Організації об’єднаних націй, а крім того – що мало відомо – власну конституцію. Адже ці принципи міжнародного права, які закріплені ще й у спеціальних угодах з Україною, зокрема домовленості про розміщення російського Чорноморського флоту від 28 травня 1997, а також Будапештському меморандумі 1994 року, підтверджують ці основні засади міжнародного права. А Конституція Росії у четвертому абзаці статті 15-ої зобов’язує державні органи, зокрема парламент та президента Росії дотримуватися цих принципів міжнародного права.

Росія виправдовує своє військове втручання в Криму, проводячи паралелі з Косовим, коли у збройний конфлікт цієї провінції із Сербією втрутився Захід. На Вашу думку, чи доречне таке порівняння?

Ці два випадки взагалі не можна порівнювати, бо 1998 року та навіть ще раніше у Косові по відношенню косоварів та автономної провінції відбувалося те, що можна вважати підготовкою до геноциду чи його початком. Рада Безпеки ООН восени 1998 року двома резолюціями засвідчила, що понад 300 тисяч косоварів вигнали з місць проживання, що мали місце етнічні чистки, що зазнали найважчих порушень прав людини, та визнала порушення миру згідно зі статтею 39 Статуту ООН. Через загрозу вето зі сторони Росії не вдалося видати мандат на інтервенцію у Сербії, Косово. Однак у випадку з Кримом такі передумови взагалі відсутні. Навпаки – для переважно російського та російськомовного населення Криму не було жодної небезпеки. Завдяки автономії Республіки Крим російськомовне населення Криму, українські громадяни цієї частини держави були привілейовані і додатково захищені існуванням та присутністю Чорноморського флоту

Самопроголошена влада Криму має намір підпорядкувати собі весь український Чорноморський флот. Чи допустимо це з точки зору права?

З усього мною сказаного випливає, що, безсумнівно, такий акт націоналізації був би порушенням права самоуправління регіону. Крим не має такого права з жодної точки зору – ані з позицій конституційного і державного права України, тобто ще діючого законодавства, ані за умов, що Крим оголосить свою незалежність. Це було б нечуваним порушенням суверенітету України, особливо права власності України на флот.

Отто Люхтергандт - один з провідних у Німеччині експертів з конституційного права східноєвропейських країн.