Німецький правознавець - про аргументи Києва щодо агресії РФ

Професор, експерт з права країн Східної Європи Отто Люхтергандт (Otto Luchterhandt) свого часу брав участь у розробці конституції Росії та є консультантом Конституційної комісії в Україні. В інтерв'ю DW він прокоментував ухвалений Верховною Радою України на початку жовтня у першому читанні законопроект про статус непідконтрольних Києву територій на Донбасі, пояснив сильні і слабкі сторони документа, який визнає Росію "державою-агресором", і спрогнозував реакцію на його ухвалення у світі.

DW: В ухваленому Верховною Радою в першому читанні законопроекті про "особливості державної політики" в окремих районах Донбасу Росія названа "державою-агресором", а самопроголошені "республіки" в Донецьку і Луганську - "тимчасово окупованими територіями". Що це означає з точки зору міжнародного права?

Отто Люхтергандт: У цього законопроекту дуже цікава, професійно підготовлена ​​преамбула. Там згадуються всі основні міжнародні документи на цю тему: від Статуту ООН і визначення "агресії" Генасамблеєю ООН до Гаазької конвенції про сухопутну війну. Звинувачення в агресії - дуже жорстке, але, на перший погляд, на його користь наводяться вагомі аргументи.

Які наслідки можливі після визнання Києвом Росії "державою-агресором"?

Наслідки - це велике питання. Очевидна мета - притягнути до відповідальності, у першу чергу, президента Росії Володимира Путіна в Міжнародному кримінальному суді (МКС) в Гаазі. Підстава - цей акт агресії є злочином відповідно до Римського статуту МКС.

Проблема полягає в тому, і це вирішальний аспект, що ця норма поширюється лише на країни, які в 2010 році визнали визначення складу такого злочину як агресія. Росія до них не належить. Наскільки я знаю, Україна поки теж цього не зробила. Тому шлях до МКС поки закритий. Це - найрадикальніший крок, який могла б зробити Україна у сфері міжнародного права.

Тобто після набуття цим законом чинності Україна не зможе використовувати його в МКС для звинувачення керівництва Росії в агресії?

Це не пов'язано з ухваленням даного закону. Україна могла ще у 2014 році піти цим шляхом, якби була ратифікація з боку Росії. Однак для двох інших позовів України, які з початку року розглядаються в Міжнародному суді ООН (МС ООН) у Гаазі (звинувачення у фінансуванні міжнародного тероризму на Сході України і порушення прав меншин в Криму. - Ред.), цей законопроект має значення.

При цьому важливо те, що міститься у преамбулі. Думаю, що загалом Україні варто активніше використовувати таку аргументацію на міжнародній арені. Вона може спробувати домогтися ухвалення ще однієї резолюції Генасамблеї ООН, у якій би містилася детальніша критика дій Росії на Сході України з точки зору міжнародного права (схожа резолюція була ухвалена навесні 2014 щодо Криму, але, на відміну від рішень Радбезу ООН, вона не має юридично зобов'язувальної сили. - Ред.)

Чи означає це, що в разі вступу закону щодо Донбасу в силу у двох позовів України в МС ООН зростуть шанси на успіх?

Ні, не думаю. Це - внутрішньополітичний документ. Вирішальне значення мають докази української сторони стосовно того, що Росія порушує міжнародне право в районах Донецької та Луганської областей. Наскільки я знаю, виходячи з попереднього рішення МС ООН, Україна домоглася лише часткового успіху в питанні утисків кримських татар. Що стосується звинувачень у підтримці тероризму на Донбасі, то суд визнав їх недостатньо обґрунтованими. Тому Україна повинна продовжувати ретельно збирати факти. Не думаю, що це не можливо. Досить згадати приклад зі збитим малайзійським Boeing.

Що означає визнання Україною Росії країною-окупантом? Чи накладає це на Москву певні зобов'язання?

Це описано в Гаазькій конвенції про сухопутну війну. Країна-окупант не може здійснювати певні дії, наприклад, позбавляти власності. Проблема полягає в тому, що ми маємо справу з так званим "залежним режимом" у самопроголошених "ДНР" і "ЛНР". Це в політичному і військовому плані залежні групи, які цілком можна назвати терористичними бандами.

Перед голосуванням у першому читанні із законопроекту було вилучено згадку про мінські домовленості. Спочатку там було написано, що Київ розглядає їх як пріоритетні. Як Ви це оцінюєте?

Це дуже важливо. Цей аспект ще потрібно детально вивчати, але, можливо, даний закон вказує на те, що Київ за певних умов хоче вийти з мінських угод. Звісно, це радикальна інтерпретація. Але як тільки закон буде остаточно ухвалено, це питання постане в рамках "нормандського формату" (Німеччина, Франція, Україна і Росія. - Ред.)

Критики законопроекту в Україні кажуть, що він не має значення, оскільки в ньому не вказана дата початку окупації Росією Сходу України. Це так?

Дивний аргумент. Закон описує фактичну ситуацію. Має значення, чи є Росія на момент ухвалення або набуття законом чинності окупаційною державою. Дата не має значення.

Що означає цей закон для можливої ​​миротворчої місії ООН на Сході України, про яку говорять і в Києві, і в Москві?

Це залежатиме від змісту мандата такої місії. Тобто, з одного боку, від України як країни, що здійснює верховну владу над цією територією, а з іншого боку - Росії як постійного члена Ради Безпеки ООН, який володіє цим мандатом. У принципі, мандат ООН, який би узгоджувався з цим законом, можливий. Але мені складно уявити, що Росія погодиться із пропозиціями України.

Якщо припустити, що закон буде ухвалений і набуде чинності, але єдиною країною, у якій це визнається, буде Україна, які ще він матиме міжнародні наслідки? Чи визнають інші країни світу Росію агресором?

Це - правова позиція України. Чи пристануть на таку ж позицію інші країни, особливо країни "нормандського формату", залежатиме від того, як вони ставитимуться до проблематики загалом. Імовірність того, що Німеччина офіційно, тобто на рівні уряду, займе в цьому пункті позицію України, - майже нульова. Це - питання політичної раціональності, яке тягне за собою серйозні наслідки. Або ж відбудеться щось із боку Росії, що не залишить німецькій стороні іншого вибору.