Фотографи закинутих місць
2 серпня 2012 р.
Карла Еглау не знає, скільки всього фотографій вона вже сьогодні зробила. Протягом кількох останніх годин пенсіонерка, яка захоплюється фотографією, гуляє по території колишнього м’ясокомбінату в Берлінському районі Ліхтенберґ. Вона стоїть у кабінеті, в якому вже протягом багатьох років не працювала жодна людина. З підлоги проростає зелень, мох вкрив стіни, наче графіті. Вся кімната у заростях.
Тур повністю легальний
Карла Еглау вже часто бувала зі своєю камерою в так званих "загублених місцях" (англ. lost places), майже завжди нелегально. Але вона любить гострі відчуття та інколи лазить через іржаві паркани або протискується через вхідні ворота у заростях. Сьогодні їй не потрібно боятися потрапити до рук служби безпеки, адже вона забронювала тур через нову компанію go2know. Фірма спеціалізується на фототурах по таємничих місцях. Де саме є ці місця, знають лише ті, хто записалися на тур і заздалегідь заплатили від 30 до 40 євро.
Понад 20 людей різного віку в цю неділю прямують до колишнього м’ясокомбінату. У міцному взутті, теплих спортивних куртках, із кишеньковими ліхтариками, рюкзаками та штативами – вони шукають незвичні кадри.
Андреас Бьотгер, засновник сервісу go2know, веде групу темними сходами нагору. У повітрі все ще пахне в’яленим м’ясом. По дорозі вони оминають кахельні приміщення та олійні цехи. Вже понад п'ятнадцять років печі та котли стоять холодними. Всюди на підлозі розкиданий робочий одяг. Ніби хтось його щойно зняв. Ніби час зупинився.
Подорож до закинутої бійні
Літо – це гарячий сезон для міських дослідників (англ. urban explorer), які подорожують Німечиною заради свого незвичного хобі. По всій країні вони знаходять закинуті будівлі. Наприклад, у місті Галле на Заале. Марк Мілцаревич ретельно оглядає вулицю. В цей сонячний червневий день немає жодного авто та жодної людини в районі Галле Ост. Він швиденько оминає закинутий зарослий будиночок сторожа. Вже давно тут ніхто не сидить і не перевіряє, хто заходить і виходить.
Вид відкривається на земельну ділянку розміром у п’ять гектарів. Це колишня бійня міста. Направо від сторожової будки знаходиться величезна будівля. Її довжина сім метрів, в архітектурі присутні арки, ворота та старі витончені стальні балки. Воріт у будинку немає, підлога вся у дірках, вікна розбиті. Лишилася лише зовнішня стіна. Міські дослідження – це хобі Марка Мілцаревича вже багато років. Він вже видав чотири книги зі чорно-білими фотографіями: вони називаються "Втрачені місця" і документують те, що залишається після того, коли люди йдуть.
Робіть лише світлини, лишайте лише сліди від ніг
Справжні міські дослідники неохоче розповідають, де саме вони зробили свої фото. Вони бояться нікого іншого, як грабіжників кабелю та металобрухту. Злодії демонтують металеві решітки або мідний кабель, а потім продають. В руїнах дуже поширений вандалізм. Міські дослідники тому мають головне правило: "Робити лише фотографії, лишати лише сліди від ніг".
Це також кредо Штефана Бера. Нещодавно він знайшов виведений з експлуатації млин в глибинах Бранденбургу і ділиться його адресою лише із тими міськими дослідниками, яким можна довіряти. Він проходить через задні двері млина, дістає свою камеру і фотографує: запилені сита, на які падає сонячне проміння, старі стакани, поліровку та знаряддя в цеху. Окрім натисків на кнопку фотоапарату, звуку вітру, який продуває млин, та нечастих кроків по дерев’яній підлозі, нічого не чутно. Кожні вихідні програміст подорожує із штативом та камерою по закинутих будинках.
Те, що залишається –фотографії
Будинки лишаються порожніми, тому що вони більше не приносять прибутків. Незважаючи на це, вони лишаються привабливими – у світі, в якому все є дослідженим, позначеним та досконалим, забуті місця лишають місце для відкриття. Вони стають кулісами для фотозйомок, локаціями для показів мод та раєм для зростаючої кількості міських дослідників.
Той, хто хоч раз почав досліджувати місто в такий спосіб, вже не може від цього відмовитися. Закинуті фабрики, санаторії або списані шпигунські центри – для міських дослідників це безцінні привабливі місця. Більшість з них зникає. Те що лишається – це фотографії. Та спогади.