Нове політичне кіно Спілберга

ового Райяна”.

5 вересня 1972 року вісім палестинців з терористичного угруповання „Чорний вересень” проникли в мюнхенське олімпійське містечко та захопили в заручники 11 ізраїльських атлетів, яких після невдалої акції порятунку було знищено. Саме з цих драматичних подій починається фільм „Мюнхен”. Для більшої достовірності Спілберг переплітає ці кадри також з документальними зйомками. У відповідь на теракт у Мюнхені уряд Ізраїлю віддає таємний наказ розшукати та знищити всіх причетних до загибелі спортсменів. Головний герой фільму - агент ізраїльської розвідки Авнер, дружина якого саме очікує їхнього первістка. Роль Авнера виконує австралієць Ерік Бана, мати якого, до речі, є німкенею. Бана розповідає про те, що у фільмі є вигадкою, а що – фактами:

„Деякі факти ніхто не може заперечити. Було вбито 11 ізраїльських спортсменів. Фактом є також, що після цього було проведено операцію, під час якої було вбито терористів. Але поєднання цих фактів - це вже інше питання. До складу таємної групи входило дві чи чотири особи? Їздили вони на жовтих чи на червоних машинах? Використовували кулі чи бомби? Звісно, з історичного погляду це не є несуттєвими неточностями, однак для нашого фільму і кола тих питань, які цей фільм піднімає, це видається другорядним. Тут кіномитці дозволили собі певну свободу, адже цей фільм є в першу чергу трилером і художнім фільмом, а не документальною стрічкою.”

Внутрішній конфлікт є головним у цьому політичному трилері. „Мюнхен” - це складна притча на тему моралі, що актуальна й сьогодні, в епоху глобального тероризму. Поступово керівник ізраїльської таємної операції Авнер починає дедалі більше сумніватися в доцільності дорученої йому місії помсти. У кінці фільму Авнер полишає ізраїльську розвідку і зостається у США. Він залишається сам на сам зі своїми сумнівами щодо свого вчинку. Для фільму Спілберга це є дуже відважною кінцівкою. Кулісою останнього кадру фільму не випадково обрано Нью-Йорк, з поки ще не зруйнованими хмарочосами-близнюками.

Зйомки „Мюнхена” відбувалися в таємній обстановці, фільм до виходу його в прокат ніде не рекламували. Режисер Стівен Спілберг, єврей за національністю, тривалий час боровся з самим собою, чи варто узагалі знімати фільм на цю тему, радився з батьками та зі своїм рабином. Він дав за час зйомок лише одне інтерв’ю американському журналові „Times”, в якому назвав свій фільм „молитвою за мир”. „Головний ворог - це не палестинці чи ізраїльтяни. Головний ворог - це непримиримість”. Не вірячи в те, що своїм фільмом він зможе хоч якось вплинути на близькосхідний конфлікт, режисер, однак, вважає, що спробувати було таки варто:

„Звичайно, ми мусимо реагувати на терор, однак як ми можемо бути певними, що самі не стаємо саме тим, з чим ми боремося? Це є ключ до нашого фільму. Ми підкреслюємо в ньому, що ці люди попри все залишаються людьми, і це було мені важливо.”

У Сполучених Штатах, де фільм вийшов у прокат ще напередодні Різдва, на Спілберга посипався шквал критики. Мовляв, фільм далекий від реальності, наївний, претензійний, спотворює історію, стриже всіх під одну гребінку - це лише деякі відгуки, головним чином, представників консервативних єврейських кіл в Ізраїлі та США. Спілберга, єврея та автора фільму „Список Шиндлера” виключили з кола „друзів Ізраїлю”. Такої реакції режисер, за його словами, не очікував.

Цей фільм Спілберга є, так би мовити, „найєвропейськішим” з його робіт. І не лише тому, що знімався в Європі. Так само це стосується підбору акторів. Поруч з австралійцем з європейським корінням Еріка Бана, у фільмі грають також відомий за фільмом „Амелі” француз Матьє Кассовітц, наступний виконавець ролі Джеймса Бонда британець Даніель Крейг та головний виконавець чоловічої ролі у кінострічці „Біжи, Лола, біжи” Моріц Бляйбтрой.