Трансатлантичне шпигунство

Уряди багатьох країн світу вимагають від своїх спецслужб пильнувати за міжнародним телекомунікаціями. Тому і національні оператори зв’язку, що забезпечують їх функціонування, зобов’язані представити державним закладам доступ до своїх оптико-волоконних кабелів. Ось чому британська розвідка за допомогою програми Tempora цілком легально має доступ до тієї інформації, яка проходить транзитом територією Великобританії.

Світло під водою

Але отримати доступ до інформації, що передається оптико-волоконним кабелем можна і без згоди оператора зв’язку, хоча це не зовсім просто. Щоб зрозуміти технологію такого виду шпіонажу, потрібно спочатку розібратися в тому, як взагалі влаштований цей кабель. Прокладений суходолом він складається зі 144 відокремлених волокон, підводний – тільки з восьми.

Електронні дані за допомогою лазера насамперед перетворюються у світлові сигнали – ті самі нулі та одиниці, з яких складається будь-яка цифрова інформація. На іншому кінці кабелю влаштований світлодіод, що перетворює світлові сигнали назад в електричні імпульси.

За одну секунду кожною волокниною можуть проскочити приблизно 10 мільярдів світлових сигналів, що дорівнює об’єму інформації в 1,2 гігабайти.

Слабка ланка у ланцюжку

Проблема в тому, що на своєму шляху світлові сигнали починають гаснути. Тому вздовж кабелю приблизно через кожні 80 кілометрів повинні  вмонтовуватись підсилювачі, так звані регенератори, пояснює Клаус-Дітер Ланґер з берлінського Інституту імені Генриха Гертца.

Електроенергією підсилювачі забезпечуються через мідний кабель, який прокладається дном моря разом з оптико-волоконним. І саме вони  -  слабка ланка в ланцюжку. В цьому місці відносно легко приєднатись до  окремих оптичних волокон, оскільки через підсилювач вони пропускаються не у зв’язці, а поодинці, щоб підсилити кожний канал.

Уважний оператор зв’язку в принципі має технічну можливість помітити витік інформації, яка передається його мережею, але для цього йому потрібні дуже чуттєві прилади, які дозволяють, за словами Ланґера, "встановити неминучий при цьому спад потужності сигналу".

Як знайти те, що шукають?

Проте, найбільша складність для шпигуна виникає вже після підключення до кабелю. Йому потрібно відпрацювати та проаналізувати колосальний обсяг інформації. В ідеалі він має зробити це терміново. Адже навіть в тому випадку, якщо одна єдина волокнина завантажена тільки наполовину, за годину назбирається 10 терабайтів електронних даних. "Оскільки об’єми пам’яті не безмежні, - вказує Лангер, - то мистецтво полягає в тому, щоб просіяти ці 10 терабайтів впродовж години та знайти саме те, що шукав."

Крім того, багато даних при цьому потрібно ще й розшифровувати, а для цього їх треба хоча б тимчасово зберегти. В будь-якому випадку спецслужбам доводиться діяти вкрай вибірково, щоб не опинитися похованими під купою інформації. Саме тому, гадає Клаус-Дітер Ланґер вони під’єднуються не до всього оптико-волоконному кабелю, а тільки до окремих його волокон, що належать окремим, особливо цікавим з точки зору таких служб операторам зв’язку. Ланґер не сильно вірить нещодавнім чуткам, за якими підключення до міжконтинентальних магістралей на дні моря відбувалось з борту американського підводного човна USS Jimmy Carter.

 Шпигуни на дні

Натомість представник  відомого в Німеччині клубу комп’ютерних спеціалістів та хакерів Chaos Computer Club Петер Франк вважає цей варіант абсолютно правдивим. Подібне підключення проводять за обставин суворої секретності та, говорить Франк, "публічно в цьому ніколи не зізнаються". Втім, він додає, що представники влади США ніколи і не спростовували подібну інформацію американських ЗМІ.

Експерт може уявити безліч способів передачі даних з підводного човна на потужні сервери, влаштовані на суходолі. Інформація, приміром, може просіюватися, частково фільтруватися та ущільнюватися ще на борту, аж потім передаватися на суходільну базу через радіосигнал. Або через залишений на дні записуючий прилад, який час від часу змінюють з корабля чи з підводного човна.

В будь-якому випадку, трансконтинентальні оптико-волоконні кабелі надто цікаві для спецслужб, оскільки саме вони слугують головним засобом міжнародної комунікації. Тому Петер Фальк припускає, що підключення до таких кабелів призводять до витоку інформації, при чому не тільки на території країн, в яких прописана та чи інша спецслужба.