Ювілей на тлі передчуття кризи
3 квітня 2019 р.Організація Північноатлантичного договору (НАТО) була створена для того, щоби "тримати росіян за межами, американців усередині, а німців під ними", пояснив колись перший генсек Альянсу, британський лорд Гастінгс Ісмей.
Створення Альянсу відбулося невдовзі після завершення Другої світової війни та настання нової ери - "холодної війни". Британський прем'єр Вінстон Черчилль уже виголосив свою Фултонську промову, а Радянський Союз на чолі із Йосипом Сталіним контролював половину Європи, у тому числі й Східну Німеччину. Американці ж вагалися, чи залишатися їм у Європі і віддавати континент на поталу Москві, яка б лише збільшила свій вплив.
Одначе Німеччині недовго довелося бути "під кимось", принаймні її західній, капіталістичній частині. Уже 1955 року ФРН приєдналася до Альянсу. Відтак НДР стала частиною Організації Варшавського договору.
"Холодна війна" зі стримуванням, що базувалося на доктрині взаємного гарантованого знищення, протривала трохи більше 40 років. Ситуація була напруженою, але здебільшого стабільною, хтось навіть скаже, прогнозованою. "Нашим головним пріоритетом є збереження сильного та здорового партнерства між Північною Америкою та Європою, адже це той ґрунт, на якому тримається свобода. Ми ніколи не пожертвуємо інтересами цього партнерства в будь-якій угоді з Радянським Союзом", - запевнив у 1988 році президент США Рональд Рейган на тлі переговорів про роззброєння, що велися із СРСР. Підхід Рейгана до питань оборони був більш, ніж чітким. "Мир через силу" - відоме рейганівське гасло.
Нові конфлікти і виклики
Ситуація кардинально змінилася у 1989 році. Соціалістичний блок дав тріщину, Німеччина об'єдналась. Невдовзі не стало і самого Радянського Союзу, а його колишні сателіти, а згодом і три екс-радянські республіки, самі стали частиною західного оборонного блоку.
Та за іронією долі, тепер, 70 років потому, ситуація знову нагадує 1949 рік. Росія вважає розширення НАТО на схід загрозою і модернізує власні збройні сили. Усе це гальмує подальше розширення Альянсу. Тож Україні та Грузії зараз не варто сподіватися на швидке приєднання до блоку, адже навряд чи лідери країн НАТО стануть ризикувати конфліктом з Москвою на тлі й без того складної геополітичної ситуації.
До того ж НАТО є чим зайнятись і зараз. Починаючи з 1990-х років Альянс збільшив активність за межами власної території. У Німеччині, пам'ятаючи про експансіонізм вермахту, участь у закордонних операціях сприймалася неоднозначно і викликала гострі політичні дебати. Та все ж Бундесвер долучився до цілої низки операцій Альянсу: на Балканах та в Афганістані.
За 70-річну історію НАТО лише раз активувало найвідоміший 5 пункт Договору, що стосується колективної безпеки, коли напад на одного учасника Альянсу вважається нападом на весь блок. Сталося це після терористичної атаки "Аль-Каїди" на хмарочоси-близнюки Всесвітнього торгового центру у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року. Одначе це рішення спровокувало й суперечку в Альянсі, яка відтоді лише поглибилась.
Після приходу до влади у США президента Дональда Трампа у 2017 році НАТО відчуло на собі чималий тиск. Новообраний президент не раз висловлював сумніви в самій потрібності й актуальності існування Альянсу, а також і принципу колективної безпеки. У 2018-му Трамп запитав, чому США мали б прийти на допомогу маленькій країні-учасниці як Чорногорія, ризикуючи початком "третьої світової війни". Він також сказав, що Вашингтон захищатиме лише ті країни, які повністю виконують свої фінансові зобов'язання перед Альянсом. Тих, хто виділяє на оборонні потреби недостатньо американський президент критикував, у тому числі й Німеччину. Під час саміту НАТО 2018 року в Брюсселі Трамп трохи пом'якшив свою риторику, але далі наполягав, що союзники визискують США. "Ми забагато платимо за НАТО. Альянс дуже важливий, але НАТО допомагає Європі більше, ніж допомагає нам", - обурювався він.
Разом - безпечніше
На цьому ж саміті канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel) визнала, що Німеччина, так би мовити, в історичному боргу перед НАТО, але і Берлін за ці роки у "скарбничку" колективної безпеки поклав чимало, і вимірюється цей значний вклад не лише фінансами. "Ми другі за кількістю наданого для потреб НАТО військового персоналу, основні наші військові можливості орієнтовані на НАТО, і ми й досі беремо дуже активну участь в Афганістані, що також служить інтересам США", - наголосила Меркель.
У 2014 році, на поворотному саміті, що відбувся в Уельсі після анексії Росією українського Криму та війни на Донбасі, всі країни НАТО погодилися довести видатки на оборону до рівня двох відсотків ВВП до 2024 року. У 2018-му США виділяли на ці потреби 3,39 відсотка ВВП, однак лише кілька європейських країн "дотягли" до рівня двох відсотків. Німеччина виділяла 1,23 відсотка і останній бюджет теж не передбачає серйозного збільшення. Меркель обіцяє, що до 2024 року Берлін виділятиме 1,5 відсотка ВВП, а Трамп і надалі наполягає на двох.
Та навряд чи на таке збільшення підуть партнери Меркель по урядовій коаліції - соціал-демократи. Зовнішньополітичний речник СДПН Нільс Шмід (Nils Schmid) навіть закликає не робити з двох відсотків "фетішу". "Найважливіше, що ми розширюємо наші військові можливості. І це ми вже робимо", - сказав він у коментарі DW. "Ніхто не дасть гарантії, що трансатлантичний альянс існуватиме вічно, - сказав торік генсек Альянсу Єнс Столтенберг, але й закликав залишатися оптимістами: "І раніше між нами виникали розбіжності. Але історія підказує, що ми щоразу уміли їх долати".