Німецька корупція
7 червня 2012 р.
З юридичної точки зору, колишній канцлер Німеччини Ґерхард Шредер не є корупціонером. Соціал-демократ жодного разу не порушував закону. Принаймні доки він не очолив наглядову раду трубопровідного консорціуму «Північний потік» (Nord Stream) після поразки на парламентських виборах у 2005 році.
Проведення труби з Росії через Балтійське море до Німеччини викликало спірні політичні, економічні та екологічні дискусії. Шредер, ще будучи канцлером, підтримав проект. Його партнером з боку Росії був тодішній президент Володимир Путін, якого Шредер вважав «бездоганним демократом». Участь екс-канцлера у проекті Nord Stream здається дуже сумнівною ще і тому, що 51 відсоток акцій компанії належать російському «Газпрому». Німецький журналіст Юрґен Рот відверто назвав у своїй останній книзі газопровідний консорціум «зловісною імперією» з мафіозною структурою.
"Зловісна імперія" Шредера
Ім’я Герхарда Шредера в певному контексті може поєднати два ніби-то не дуже поєднувані слова:«Німеччина» та «корупція». У світовому списку країн за рівнем корупції Німеччина посідає відносно благополучне 14 місце, за версією антикорупційної організації Transparency International.
На додаток до загального рейтингу корумпованості 183 країн світу, ТІ вперше вирахувала індекс корумпованості 25 європейських держав. Експерти перевіряли уряди, парламенти, судові органи та політичні партії у Європі. У звіті організації Данія, Норвегія та Швеція є найбільш захищеними від корупції. Греція, Італія, Португалія та Іспанія - аутсайдери списку.
Без корупції легше подолати кризу в Європі
«Багато організацій по всій Європі, які визначають демократію та ведуть боротьбу із корупцію зазвичай є слабшими, ніж здається», - розповів у розмові з Deutsche Welle Крістіан Гумборґ, генеральний директор антикорупційної організації Transparency International. «Це дослідження розкриває хвилюючі питання в ті часи, коли Європі потрібне прозоре керівництво в боротьбі з економічною кризою».
Індекс корумпованості європейських держав базується на інтерв’ю з національними та міжнародними бізнесменами та аналізі роботи урядових організацій. Важливим аспектом дослідження були заходи, які країни застосовують для боротьби із корупцією.
Німеччина ігнорує конвенцію ООН
Антикорупційна організація проаналізувала сильні та слабкі сторони кожної з країн. Німеччина перебуває на шкалі десь посередині між категоріями «добре» та «дуже добре». Попри позитивний загальний рейтинг, країна відстає в деяких галузях політики. Це твердження особливо справедливе стосовно підкупу депутатів. «Корупція та підкуп членів парламентів» регулюється у Німеччині 108 статтею Кримінального кодексу. Закон охоплює лише покарання підкупу та продажу голосів у парламенті.
2005 року набула чинності Конвенція ООН проти корупції, яка містить набагато більше антикорупційних санкцій, ратифікованих у 160 країнах світу. Німеччина не ратифікувала цю конвенцію, оскільки для її прийняття країні необхідно буде змінити державне законодавство.
Опозиційна Соціал-демократична партія представила проект оновленого закону, проте правлячі консерватори та ліберали в Берліні блокують ухвалення даного проекту закону.
Критика депутатських "пожертв"
Крістіан Гумборґ із ТІ називає таку ситуацію неприйнятною та скандальною. Німеччина виглядає, на його думку, смішною в очах міжнародної спільноти, коли вона сама закликає інші країни до антикорупційних заходів, проте не ратифікує Конвенцію ООН проти корупції. Тому в найближчому майбутньому в неї не буде іншого вибору, як ратифікувати її.
Ще одним недоліком Німеччини у списку ТІ є депутатські пожертви. Згідно з чинним законодавством, депутати мають реєструвати та оприлюднювати пожертви у понад 10 тисяч євро. На думку Гумборґа, ця сума є надто високою і складається враження, що депутати хочуть мати додаткові особисті прибутки за рахунок пожертв.
Як інструмент для посилення прозорості, Гумборґ пропонує національний реєстр лобістів. В ньому мають реєструватися всі компанії, які співпрацюють з міністерствами, парламентом та відомствами у Берліні. На думку ТІ, цей документ даватиме відкритий доступ до інформації про всі треті сторони, які співпрацюють з урядом у питаннях змін до законодавства.