Виборча система ФРН

Обирати й бути обраними мають право всі громадяни Німеччини, починаючи з 18 років. Цьогоріч, за даними Федерального статистичного відомства, їх буде 61 мільйон 800 тисяч чоловік. Близько трьох мільйонів молодих людей голосуватимуть уперше.

"У незалежних кандидатів майже немає шансів потрапити до Бундестагу",- відповіла днями гід молодій відвідувачці на її запитання, як стати депутатом. І справді, без членства в якій-небудь партії потрапити до Бундестагу надзвичайно важко. Це пов'язано зі змішаною виборчою системою, коли в кожного виборця два голоси. Але про це згодом.

Зареєструвати партію легко, подолати 5-відсотковий бар'єр важко

У німецькій Конституції вказано: "Партії сприяють формуванню політичної волі народу". Але для участі в виборах вони мають зареєструватися в Федеральній виборчій комісії. Її традиційно очолює голова статистичного відомства. Нині це Родерих Еґелер. Він зобов'язаний зареєструвати будь-яку партію, яка дотримується конституції, принципів демократії та правової держави, навіть якщо партія проголошує цілі, які, м'яко кажучи, суперечать здоровому глузду.

Цьогоріч німецькі виборці отримають довгі бюлетені з назвами 34 партій. Але досвід Веймарської республіки 20-х років минулого століття, коли в парламенті постійно створювалися та розпадалися коаліції з дрібних і маргінальних партій, змусив батьків-засновників Федеративної Республіки Німеччина запровадити 5-відсотковий бар'єр. Тобто, своїх депутатів до Бундестагу спрямовують тільки партії, що отримають понад п'ять відсотків голосів. Це гарантує більш-менш стабільні уряди.

У кожного виборця - два голоси

Виборча система в Німеччині змішана. Усього в країні 299 виборчих округів. У них між собою конкурують "прямі кандидати". Виборці зазвичай знають їх за роботою на місцях. За "прямих кандидатів", тобто конкретних осіб, вони й віддають "перший" голос. Кандидат при цьому може бути й позапартійним.

"Другий" голос на практиці важливіший. Його виборець віддає за одну з партій. При цьому "перший" голос він може віддати за соціал-демократа чи представника "Зелених", а "другий", наприклад, за кандидата від Християнсько-демократичного союзу або "Лівих". Другий голос визначає співвідношення сил між партіями в Бундестазі.

Проблема "другого" голосу в тому, що, віддаючи його за ту чи іншу партію, виборець не знає, хто саме стане депутатом. Він голосує за партійний список. А складають списки самі партії на своїх з'їздах. Що вищу позицію у списку займає кандидат, то більше в нього шансів пройти до парламенту. Якщо порахувати "прямих" кандидатів і тих, хто пройшов за партійними списками, усього в Бундестазі має бути 598 народних обранців.

Морока з "додатковими мандатами"

У цьому році вибори відбудуться відповідно до зміненого законодавства. Причина змін - так звані "додаткові мандати". Вони виникають, якщо одна з партій в якійсь федеральній землі провела до Бундестагу більше "прямих" кандидатів, ніж відповідало б частці набраних нею "других" голосів. Та це загрожувало спотворити волю виборця. Адже другий голос віддають за партію, а партія, що набере найбільше голосів, висуває свого кандидата в канцлери.

Тепер запроваджене так зване "компенсаційне правило". Спрощено його можна звести до такої процедури: на першому етапі регулярні 598 місць у парламенті розподіляються між партіями, які подолали 5-відсотковий бар'єр, відповідно до їхніх результатів у окремих федеральних землях. Якщо є "додаткові мандати", то кількість місць у парламенті збільшується, поки не відновиться співвідношення сил між партіями. Недолік цього методу в тому, що кількість місць у парламенті може різко зрости до 700 чи навіть більше.

Канцлера обирають не прямо

Німецький парламент - місце не лише для дискусій, а й ухвалення життєво важливих рішень, як-то затвердження бюджету, операцій Бундесверу, ухвалення та відхилення найважливіших законів. Парламент затверджує на посаді й голову уряду - канцлера.

Формально голова німецької держави - президент. Але на практиці в нього суто представницькі функції. Голова виконавчої влади - канцлер - найупливовіший політик країни. Але німецьке виборче право не дає громадянам можливості обирати канцлера безпосередньо.

Наприклад, соцопитування свідчать, що рейтинг теперішньої канцлерки Анґели Меркель удвічі вищий, ніж у її головного суперника, кандидата від соціал-демократів Пеера Штайнбрюка. Але може трапитися так, що партнер із урядової коаліції - Вільні демократи - не подужають 5-відсотковий бар'єр. Тоді суто математично можливі варіанти, коли наступним канцлером стане не суперпопулярна Меркель, а Штайнбрюк. Тож вибори 22 вересня ще можуть принести сюрпризи.