Музей фонду Бейєлера в Базелі

Музею фонду Бейєлера в цьому році виповнилося десять років. Незважаючи на юний вік, він вважається одним з найвідоміших європейських музеїв сучасного живопису. Адже його вишукана колекція вмістила найвідоміші шедеври класичного модерну ХХ сторіччя. До речі, ця колекція є приватною, її власник подарував її рідному місту. Куратор Ульф Кюстер знайомить відвідувачів з експозицією музею:

„Почнемо з майстрів пізнього імпресіонізму: це Моне, Сезанн, Дега, Ван Гог; потім кубісти: Жорж Брак, Пікассо, Анрі Русо, Хуан Міро, Мондріан. Американський модерн репрезентують Марк Тобі, Марк Ротко, Рой Ліхтенштейн. Макс Ернст, Джакометі, Енді Ворхолл - всі вони є в нашій колекції”.

Комерція і мистецтво - не завжди разом

Коли в 1945 році помер власник однієї з художніх галерей у Базелі, його помічник Ернст Бейєлер вирішив викупити бізнес боса. Через кілька років галерея цілком зосередила свою увагу на мистецтві класичного модерну. І приблизно в той самий час Бейєлер почав залишати собі картини, з якими він не хотів розлучатися. Так з’являється його колекція. У 1959 році сталася важлива для галереї подія: Бейєлер придбав велику частину знаменитої колекції живопису американського магната Томпсона.

Завдяки цьому в галереї опинилися 100 картин Клее, 80 робіт Джакометті і понад 340 картин видатних майстрів модерну: Сезанна, Дега, Матиса, Моне, Пікассо. Ернст Бейєлер продавав картини музеям у всьому світу і приватним колекціонерам. Серед його клієнтів були мільйонер Давид Рокфелер, власник автомобільного концерну «Фіат» Джані Агнелі, німецький меценат Пітер Людвіг. Проте, як каже Ульф Кюстер, бажання залишити картину, яка запала йому в серце, завжди важило для Бейєлера більше можливості вигідно її продати:

„Якось один дуже відомий колекціонер звернувся до Бейєлера з проханням продати йому «Водяні лілії» Моне - про них мріяла його дружина. Бейєлер відмовився: «Лілії» були його улюбленою картиною. Тоді покупець у запалі вигукнув: «Назовіть будь-яку ціну - і я її заплачу!» Але Бейєлер був непохитний: захоплення від картини було більше бажання вигідної угоди”.

Пабло Пікассо і Ернст Бейєлер

Особливе місце в експозиції посідає Пабло Пікассо - в музеї є понад тридцять робіт художника. Більшість з них Бейєлер вибирав власноручно із запасників самого Пікассо - володаря галереї та геніального митця пов’язувала справжня дружба. Як розповідає Ульф Кюстер, все почалося з каталогів:

„Ернст Бейєлер часто влаштовував у себе в галереї виставки робіт Пікассо, і до кожної з них друкувався розкішний каталог з репродукціями. Ці каталоги - справжні твори мистецтва - Бейєлер надсилав Пікассо. Якось вони зустрілися, і невдовзі знайомство переросло в дружбу. У той час на Пікассо напосідала безліч шанувальників, він був майже позбавлений можливості вільно пересуватися і жив затворником в своїй резиденції. Бейєлеру одному з небагатьох було дозволено відвідувати Пікассо в будь-який час. Звичайно він усвідомлював, що дружить з найвидатнішим митцем епохи. Його дружина якось зі сміхом згадувала, що одного разу Пікассо розцілував її на прощання, і вона подумала: «Тепер до смерті не буду вмиватися!”

Унікальній колекції - унікальну будівлю

У 90-ті роки колекції Бейєлера стало тісно в домі володаря, і тоді галерист вирішив подарувати її рідному місту. Муніципалітет Базеля виділив для будівлі музею місце в одному з мальовничих парків. Архітектором став Ренцо Піано, творець знаменитого Центру Попміду в Парижі. За словами Ульфа Кюстера, подібна гармонія між архітектурою музею та його експозицією зустрічається нечасто:

„Архітектура музею абсолютно унікальна: будівля ідеально вписана в ландшафт, і коли відвідувачі переходять з одного залу до іншого, у них складається враження, що природа, архітектура і мистецтво створюють нерозривний симбіоз. А завдяки особливим чином сконструйованому скляному даху ми майже не використовуємо штучне світло - картини завжди оптимально освітлені денним світлом”.

Музей фонду Бейєлера - це один з найулюбленіших відвідувачами музеїв у Швейцарії. Перш ніж відповісти на запитання, які саме картини є гордістю експозиції, куратор музею досить довго розмірковує - непросто вибрати найкраще з колекції, кожен експонат якої – унікальний:

„Безперечно, це «Авіньйонські дівиці» Пікассо; знаменита «Ню Блу 1» Анрі Матісса в техниці декупажа: силует оголеної жінки, вирізаний ножицями; фантастичні «Водяні ліліі» Моне. Побачивши ці шедеври, відвідувачі вигукують: «А, та це тут!» Головна особливість нашої колекції полягає в тому, що вона складається майже з одних шедеврів”.

Минулого року Ернсту Бейєлеру виповнилося 85 років. Він і далі працює у своїй галереї і збирає картини. На жаль, через рівень цін на сучасному ринку живопису темпи росту колекції значно знизилися. Але Бейєлер докладає всіх зусиль, щоб вона поповнювалася й далі - тому що, на його погляд, колекція, що не зростає, мертва.