Маски в історії, релігії та культурі

Пандемія коронавірусної інфекції змусила цих українців у Львові згадати про маски лікарів Середньовіччя під час чуми. Страхітливі маски з величезним пташиним дзьобом наводили страх на хворобу, від якої не було лікування, але, перш за все, вони захищали (на зразок сучасних респіраторів) самих лікарів від інфекції. У дзьобі були пахучі трави, які рятували медиків від чумного смороду.

Обличчя страждання Середньовіччю присвячені музеї в багатьох містах. Музей Tortureum у хорватському Загребі показує маски, які в темні віки використовувалися як інструменти тортур і катувань.

Маска з'явилася як реквізит культу. Ритуальні маски зображали тварин, духів, міфологічних персонажів, сили природи. Вони широко відомі з найдавніших часів у багатьох племен і народів світу та використовувалися для комунікації з надприродними силами. Або для залякування злих духів.

Куленепробивне обличчя Здатність маски викликати страх використовується й донині. Балістична маска входить до екіпіровки спецназу в багатьох країнах світу. Лицьова броня призначена не тільки для захисту від куль. Вона ефективна також як засіб залякування. У фантастичному бойовику "Острів" (2005 року) дія відбувається в 2019 році після глобальної катастрофи.

Розкішні венеціанські маски в минулому носили не тільки під час карнавалу - свята анонімної вседозволеності. Збіднілих патриціїв, замаскованих під жебраків, маски захищали від нескромних поглядів, коли ті просили милостиню. Знаменитості в масках подорожували інкогніто.

Від "Маскараду" Лермонтова до "Привида опери": костюмовані вечірки великосвітського товариства з любовними пригодами і багатоходовими інтригами не раз слугували сюжетними лаштунками для мелодрам і трагедій у романах, операх і фільмах.

У кожної епохи - свої розваги. Неживу маску замість обличчя ризикують отримати ті, хто надто захоплюється гонитвою за вічною молодістю і бездоганною красою. Французький фільм жахів "Очі без обличчя" (1960) відомий своїми натуралістичними сценами пластичної хірургії і показом знівечених людських облич.

У кожної епохи також - свої ідеали краси. Золота маска Тутанхамона слугує прекрасним зразком давньоєгипетського ювелірного мистецтва. На відміну від посмертної маски з гіпсу, яка є зліпком з обличчя покійного і залишається у світі живих, похоронна маска зберігає обличчя покійного для його подорожі в світ потойбічний.

Стереотипні ролі й маски, які ми приміряємо на себе в нашому соціальному житті та під впливом масової культури, досліджує в безкінечній серії постановочних фотографічних автопортретів Сінді Шерман. За безликими персонажами художниця закликає побачити людину.

Австралійська співачка Сіа стверджує, що її сценічна перука, яка практично повністю приховує обличчя, допомагає їй залишатися невпізнаваною в повсякденному житті. Насправді в інтернеті можна легко знайти фотографії Сії, і, звичайно ж, маска з перуки - це насамперед частина іміджу.

Французький дует Daft Punk не з'являється на публіці без шоломів, свого фірмового камуфляжу. Як виглядають Тома і Гі-Мануель, давно вже відомо їхнім фанатам. Але це не заважає піонерам електронної танцювальної музики зберігати свій культовий статус і понині.

Дівчата в балаклавах з російської антиієрархічної панк-групи Pussy Riot прославилися на весь світ не концертами чи альбомами, а своїми політичними акціями.

Нове обличчя - маска, все змінює. Її перевтілювальну силу охоче використовує і кінематограф. Джим Керрі в кінокомедії "Маска" (1994 рік) перетворюється за допомогою чарівної маски з невдахи на супергероя.

Мало який фільм жахів обходиться без маски, нехай навіть лише з гриму. "Крик" цитує десятки культових фільмів жахів і сам після виходу на кіноекрани в 1995 році поповнив їхні лави. Маска з цього фільму відсилає до знаменитої картини Едварда Мунка "Крик".

"Авіньйонські дівиці" - перша картина кубічного періоду Пабло Пікассо - написана в 1907 році. Дві праві фігури з обличчями, що нагадують африканські маски, знаменують собою народження нової течії в живописі. Невинний ідеал класичного оголеного тіла змінив новий образ сексуальності, агресивний і загрозливий.

У сучасному театрі Європи актор перевтілюється в образ без допомоги об'єкта, який приховує обличчя. Але в деяких постановках маска продовжує нагадувати про своє народження в культі смерті. Так "Ім'ярек" (Jedermann) за п'єсою Гуґо фон Гофмансталя (Hugo von Hofmannsthal), що йде в Зальцбурзі з 1920 року, розповідає про самовдоволеного багатія, за яким приходить Смерть.

Через маску в японському театрі й сьогодні використовується техніка повного ототожнення виконавця з втілюваним ним персонажем. Надіти маску - це такий же складний процес, як "вжитися в роль" за методом Станіславського. Маска і актор не існують окремо. Людина і маска стають одним цілим ще задовго до виходу на сцену.