Лівія після Каддафі: чи підуть племена за демократичними лідерами?

Блискавичне захоплення повстанцями резиденції лівійського диктатора Баб аль-Азізія викликала шок у багатьох західних військових. Здається, і самі повстанці не очікували того, що житловий комплекс Каддафі, відомий постаментом залізного кулака, що стискає американський бомбардувальник, охорона Каддафі здасть майже без бою. Але картини мародерства, що супроводжували захоплення резиденції до болю нагадали дні падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку: пограбування музеїв та урядових будівель, а згодом втягнення країни у міжплемінне протистояння. У Лівії ця проблема стоїть ще гостріше. Різні племена, які населяють країну, ніколи не приховували наявності конфліктів між собою. Одначе протягом 42-х років правління Каддафі диктатор придушував ці конфлікти методом "батога і пряника".

Тепер, разом з самим Каддафі може зникнути і його авторитарна система володарювання в країні. Міжнародна спільнота плекає надію на встановлення у Лівії демократії. Утім, імовірне протистояння між кланами і племенами може суттєво ускладнити побудову нової, стабільної і демократичної Лівії.           

Баланс сил

Після революції 1969-го року й усунення від влади короля Ідріса, революційний ватажок Муаммар Каддафі вирішив розбудовувати владну вертикаль за моделлю сусіднього Єгипту. На керівні політичні та військові посади призначалися вихідці із власного та близьких до нього племен. Причини цьому слід шукати не лише у східному деспотизмі правителів, але радше у бажанні максимально убезпечити та зміцнити вертикаль влади.

Нова система, центром якої і був сам Каддафі, винагороджувала за лояльність і жорстко карала за неслухняність лідерів інших племен та військових. І хоча у своїх роздумах про "нову Лівію" полковник Каддафі говорив про "родину, плем’я та державу" значення і роль племені в уявленнях лівійців влада намагалася всіляко мінімізувати.

Зі створенням "народних комітетів" з досить прямим залученням громадян до вирішення справ в країні та відходом від традиційного парламентського урядування могло скластися враження, що лівійці полишили міжплемінні суперечки. Проте це лише ілюзія, адже усі важливі рішення ухвалювалися не комітетами, а йшли згори від самого Каддафі. Тепер цей звичний баланс сил між кланами та племенами може бути порушено, а на волю вийде старий лівійський "племінний джин". Три лівійські провінції Тріполітанія, Киренаїка та Феццан довгий час розвивалися незалежно одна від одної і лише по завершенні західного колоніалізму у Північній Африці стали частиною тої Лівії, яку ми знаємо сьогодні.

Що робити з перемогою

Стримуючим фактором все ж може слугувати те, що за останні десятиліття високі темпи урбанізації суттєво змінили демографічну мапу країни. Міське населення, що мігрувало з селищ до міст у пошуках кращого працевлаштування менше прив’язано до племінних традицій та міжплемінних сварок. 

Одначе у деяких провінціях "племінний джин" засів дуже глибоко: це насамперед стосується племен Киренаїки та Бенгазі, які почувалися пригнобленими режимом Каддафі. Саме вихідці з цих племен утворили кістяк повстанського опору владі диктатора. Тим не менше, головне завдання повстанської верхівки полягає зараз в тому, щоби цю перемогу самі лівійці не розглядали як акт підкорення чи помсти одного племені над іншим.

 

Автор: Петер Філіпп/Дмитро Каневський
Редактор: Євген Тейзе