«Лайливий» театр: у Києві презентують виставу на п’єсу Леся Подерев’янського

Брутально, вульгарно, зухвало, часом жорстоко, місцями хтиво – «відповідно до естетики постмодернізму і принципів сучасного мистецтва», охарактеризував виставу на свою п’єсу «Павлік Морозов» український митець Лесь Подерев’янський.

На прем’єрі у суботу в Києві очікують аншлаг – іще за декілька днів організатори заговорили про те, аби доставити стільців у залі, щоб подивитися на роботу авторства українсько-німецкого режисера Андрія Крітенка змогли всі охочі.

Уже під час репетицій стіни київського кінотеатру «Кінопанорама», де демонструють виставу, «обстрілювали» нецензурною лайкою. Це одна з характерних ознак п’єс Подерев’янського, що зробила йому славу скандального автора. В унісон із текстом лунає і жива мова режисера, що дає настанови акторам.

Серед них – чимало відомих імен: Володимир Ямненко, Микола Вересень та навіть «світська левиця» Світлана Вольнова.

Радянські й античні міфи

Сюжет «Павліка Морозова» хоч і побудований великою мірою на радянській історії про юного піонера, що «розкулачив» власного батька, проте містить у собі безліч, на перший погляд, не поєднуваних образів різних епох і народів – від античного бога Аполлона до російських «ізбушек» на курячих ніжках і сестри Альонушки.

«На мій погляд, цей текст композиційно, архітектонічно дуже близький до античної трагедії. У цьому тексті поєднання радянських і античних міфів, і вони перемішані між собою. І після того, як пройшло багато часу, радянські міфи стали такими ж, як і античні. Там є ті самі сюжети – вбивство матері, батька, людожерство – все, що хочеш», - каже режисер Крітенко.

Він уже більш ніж десять років живе у Штутгарті, де викладає у Вищій школі музики і виконавчого мистецтва. Проте у «Павліку Морозові» навряд чи є специфічний німецький театральний колорит, каже режисер, адже робота над кожною новою виставою для нього – tabula rasa.

«Я не думаю, що можна якось плакати по-українськи, сміятися по-німецьки, по-бельгійськи ревнувати чи щось таке. Для мене різниці немає», - каже він.

Робота над текстом Подерев’янського для режисера – задоволення від спілкування з самим автором, а також нагода попрацювати з іншими старими друзями, зізнається Крітенко. 1992 року він уже ставив разом з Подерев’янським п’єсу Лесі Українки «Оргія». А от до нової співпраці повернулися лише майже через двадцять років.

Німцям навряд чи зрозуміти

Планів щодо майбутнього нового спектаклю режисер перед собою до прем’єри не ставить, але твердо впевнений, що німецькому глядачеві твір навряд чи міг би бути цікавим, адже сповнений радянських образів, які можуть бути зрозумілими лише тут, а до того ж написаний специфічною мовою, що важко піддається перекладу й навряд чи була б легкодоступна навіть білорусам чи росіянам.

«Мені здається, що Гайнера Мюлера було б так само важко ставити в Україні. Адже там ці всі міфи з німецько-німецької ситуації, міфи Східної Німеччини – треба там жити, аби це зрозуміти», - каже режисер.

Натомість у подальшій роботі з українськими колегами Крітенко зацікавлений. Нещодавно відбулася прем’єра іще однієї його постановки – ліричної комедії «Чотири причини вийти заміж» у Київському театрі драми та комедії на Лівому березі.

Автор: Данило Білик
Редактор: Леся Юрченко