Кіотський протокол: США відмовилися, Росія вагається

У грудні 1997 року в стародавній столиці Японії Кіото ухвалено міжнародний протокол, який, за словами учасників заходу, мав стати ні більше, ні менше, як "наріжним каменем в історії захисту довкілля". За Кіотською угодою, промислово розвинені країни зобов"язувалися до 2012-го року скоротити викиди парникових газів щонайменше на 5%. На сьогодні протокол ратифікували понад сто країн. Але через те, що США - "найбільший забруднювач повітря" - відмовилися брати участь в угоді, а Росія й досі вагається з її ратифікуванням, документ так і не набрав чинності. За шість років складних переговорних процесів від ейфоричних настроїв не залишилося й сліду. Дехто з експетрів відверто каже, що Кіотський протокол уже можна вважати мертвим. І це попри його загалом іще досить скромні в сенсі боротьби із загальним потеплінням цілі. В останній доповіді секретаріату Рамкової конвенції ООН щодо змін клімату зазначається: упродовж нинішнього десятиліття викиди парникових газів в атмосферу не тільки не зменшуватимуться, а зростатимуть. Замість 5% мінус, майже 17% плюс.

"Ми вже тепер бачимо, що наслідки зміни клімату стають дедалі помітніші. Ще ніколи не було стільки повеней, стільки буревіїв! Коли я думаю про нинішні погодні катаклізми, мене охоплює фізичний страх."

Анке Герольд, тендітна жінка в джинсах та чорному светрі, аж ніяк не схожа на досвідченого завсідника круглих столів, який прогриз зуби на офіційних переговорах. Але перше враження - оманливе. Молода співробітниця Берлінського екологічного інституту є одним із провідних членів німецької делегації на дев"ятій конференції Рамкової конвенції ООН щодо змін клімату. Головна тема заходу, який триватиме в Мілані з 1-го по 12-те грудня, - чи можна ще якось урятувати Кіотську угоду? Чи не втратить вона свій сенс через численні компроміси? Для Анке Герольд питання стоїть інакше: ратифікувати протокол, причому якомога швидше.

"Спустошення куди не глянь. Розмір завданих збитків поки що невідомий. Офіційні джерела називають суму в понад 100 мільйонів євро..."

"Читаючи всі ці доповіді міжнародних наукових комісій, я теж гадала, коли ще ті прогнози справдяться?.. Мабуть, років так за 50... Звичайно, сидіти, склавши руки, не можна. Треба думати про дітей та онуків. Але, відверто кажучи, як фахівець, я була далека від гадки, що потепління клімату - це вже не майбутнє, а сьогодення. Я побоююся, що невдовзі ми переживемо ще не одну повінь століття. І не тільки в Європі. На роздуми, потрібна нам Кіотська угода в такому вигляді, чи ні, часу не залишилося. Для мене особисто дискусія в Мілані означатиме одне: боротися за протокол до кінця."

Детально обговорений на попередніх міжнародних конференціях ООН Кіотський протокол може набрати чинності лише за двох умов. Перша - ратифікувати документ мають 55% країн-підписантів (що, власне, вже давно сталося). Друга - сумарна кількість парникових газів, що їх викидають в атмосферу ці країни, теж має становити 55% від загальної емісії розвинених держав. А цього показника неможливо досягти без участі в угоді США - 36%, або Росії- 17%. Надії на те, що президент Джордж Буш раптом розпізнає в потеплінні клімату серйозну глобальну проблему, немає. З останньої доповіді американського Агентства із захисту довкілля, за наказом Білого Дому, було вилучено розділ, присвячений цій темі. Аргументація: прямий зв"язок між змінами в кліматі й людською діяльністю наукою поки що не доведений. Росія, яка на словах ніколи не відмовлялася від цілей Кіотської угоди, не квапиться з поданням її на ратифікацію в Думу з огляду, як заявив Володимир Путін, на національні інтереси. Один з економічних радників російського уряду сформулював позицію влади відвертіше: "Чому ми маємо опинятися в невигідному становищі порівняно зі США та Китаєм? Вони викидають значно більше парникових газів, але залишаються вільними від будь-яких обмежень." Переговори заїхали в глухий кут, і "оживити" Кіотську угоду майже нереально, - таку думку напередодні конференції в Мілані висловлювало чимало "дипломатів" з проблем клімату. Анке Герольд категорично не згодна з такою позицією. "Я переконана, що Кіото ще має шанс", - каже вона і пригадує як починалася її кар"єра професійної природоохоронниці:

"Коли 1995-го року в Берліні проходила перша велика міжнародна конференція з проблем клімату, я була членом неурядової природоохоронної організації Robin Wood. Ми хотіли, щоб учасники конференції обов"язково нас почули. В офіційних трибунах нам відмовляли, і тоді ми закидали канати, видиралися на фасади готелів і розвішували там наші транспаранти. Під час однієї з таких акцій мене заарештували. Потім, щоправда, невдовзі відпустили."

1998-го, коли Німеччина на півроку перейняла головування в ЄС, з"ясувалося, що в адміністративному апараті Євросоюзу бракує кваліфікованих фахівців у галузі охорони клімату. Активістку бунтівного Robin Wood-у Анке Герольд, тоді вже співробітницю Берлінського екологічного інституту, запросили стати членом офіційної експертної групи ЄС:

"Після Німеччини до мене звернулися також представники Фінляндії: чи не змогла б я представляти на міжнародних переговорах інтереси Євросоюзу й під час їхнього головування. Своїх досвідчених експертів з проблем клімату в невеличкій Фінляндії теж бракувало. Моєю роботою були задоволені, й таке саме прохання надійшло від уряду наступної країни. Ось так і вийшло, що з 1999-го року я практично стала постійною представницею ЄС на заходах з охорони клімату."

У галузі природоохоронної політики Німеччина традиційно завдає тон, добровільно беручи на себе підвищені зобов"язання. До 2012-го викиди "німецьких" парникових газів в атмосферу мають зменшитися на 21% порівняно з 1990-им роком. За офіційними даними, вже 2001-го Німеччина домоглася редукції у 18%. Отже, залишилося зовсім небагато? На жаль, на глобальне потепління клімату, ці однобічні успіхи суттєвого впливу не справлять. За той самий період промислово розвинені країни дедалі більше віддалялися від цілей Кіотської угоди. Емісія шкідливих газів з 1990-го року зросла в Канаді майже на 20%, в Австралії - на 18%, у США - на 14%, у Японії - на 11%. Кліматичного колапсу нам досі щастило уникати лише тому, що в останнє десятиріччя минулого століття цілу низку країн, зокрема в Східній Європі, охопила промислова криза, зазначають екологи. Викиди СО2 зменшилися там у середньому на 40%. Але поступово димарі в країнах з перехідною економікою починають оживати. Анке Герольд:

"Після того, як США заявили про вихід з Кіотської угоди, стало дуже важко вести переговори з іншими учасниками протоколу. Особливо з країнами, що розвиваються. Чому вони повинні докладати неабияких зусиль, коли найбільший отруювач атмсофери - Сполучені Штати Америки - ігнорують усі міжнародні зобов"язання?.. Узяти й заплющити очі на цю проблему, куди легше."

Наскільки сильно позиція США впливає на весь переговорний процес, стало очевидно влітку цього року. Зі 186 країн-учасниць, 34 не змогли приїхати до Бона, де відбувалася чергова робоча конференція ООН. Причина - без внесків Сполучених Штатів секретаріатові Рамкової конвенції ООН щодо змін клімату забракло коштів, аби оплатити подорож представникам найбідніших держав. "При подготовці нинішньої конференції в Мілані ми зіткнулися не так із фінансовими, як із проблемами морального плану, - каже Анке Герольд. - Багато учасників налаштовано песимістично. Але неможливо допустити, щоб Кіотський протокол став поразкою світової спільноти. Ми робимо ставку передусім на тверду позицію Євросоюзу і, що дуже-дуже важливо, на ентузіазм та завзяття неурядових природоохоронних організацій":

"Багато чого можна домогтися, коли ти люб"язно, по-дружньому ставишся до своїх партнерів. Тоді дуже важко сказати "ні". Це я зрозуміла з власного досвіду. Коли я тільки починала свою, так би мовити, професійну переговорну кар"єру, то, з точки зору офіційного протоколу, я припусклася багатьох помилок, бо поводила себе неформально. Але, можливо, в такій відвертості й полягає головна таємниця успіху. Я залишаюся переконаною оптимісткою."

За матеріалами німецької преси.

Ганна Лук"янова