Східноєвропейське кіно

13-тий кінофестиваль goEast, який нині відбувається у німецькому місті Вісбаден, свідчить - кіно з країн Східної та Центральної Європи живе та почувається прекрасно. А те, що воно важко торує собі шлях на німецький ринок - проблема комунікації. Тож goEast є чи не найважливішим комунікатором між кіно зі сходу та німецьким глядачем.

Під час фестивалю, який триватиме до 16 квітня, буде показано 132 стрічки з 30-ти європейських країн. Втім, враження у спостерігачів уже склалось. Незважаючи на стереотипи про серйозність східноєвропейського кіно, нинішній кінофестиваль goEast важко звинуватити у надмірній похмурості та відсутності гумору.

Його девіз - "Стукнуло 13". Тож з легкої руки організаторів до програми влючені чорні комедії та фільми жахів з елементами абсурду, аж до слов'янського трешу. В основній конкурсній програмі кінофестивалю покажуть десять художніх та шість документальних фільмів.

Естонський круасан

Кіно зі Східної Європи, як і література, страждає від своєї колишньої величі: німцям воно уявляється занадто складним. "Авторське кіно в усьому світі належить до серйозного жанру, - говорить директорка фестивалю Габі Бабіч. - Однак чомусь кінематографістам зі Східної Європи саме це і закидають. Ніби Ларс фон Тріер чи Міхаель Ганеке знімають веселі стрічки!"

Стрічка "Естонка у Парижі" режисера Ілмара Раага, що відкрила фестиваль, теж більше нагадувала французьку комедію "1+1", ніж Тарковського. Самотня п'ятдесятилітня естонка їде до Парижа працювати доглядальницею у сварливої бабці. Спочатку зрозуміло - "Геть з моєї хати, імігрантка!", потім - довгий шлях до дружби.

Без сумніву, приємно дивитись, коли зірка французького кіно шістдесятих Жанна Моро їсть круасани та обіймає молодих чоловіків… Невже це й є наступна ступінь розвитку східноєвропейського кіно?

Естонка у Парижі" - стрічка спільного виробництва Естонії, Франції та Бельгії. Спільні проекти - не просто тренд, а й спосіб вижити для кіновиробників невеликих країн. А форуми на кшталт goEast - можливість знайти партнерів чи голосно заявляти про себе.

Старий майстер

Втім, на кінофестивалі запропонували й ретроспективу знаменитого угорського режисера Міклоша Янча. Його стрічка 1965 року "Так я прийшов", показана вдень першого дня кінофестивалю, виглядала глибше, радикальніше та цікавіше, ніж демонстрований у той же вечір фільм з Сербії "Кола" (на фото).

Сімнадцятирічний герой картини "Так я прийшов" поневіряється Угорщиною, охопленою Другою світовою війною, куди уже зайшли радянські війська, і протягом усієї стрічки не каже й десяти слів. Радянських солдатів він не розуміє, а з угорськими військовополоненими йому немає про що говорити - він чужий і тут. Інші герої сербської картини говорять надто багато, але емоційних зв'язків між ними та глядачем не відчувається. "Кола" - по-своєму зворушлива картина про злочин та прощення, але до класики не дотягує. Побачимо, чи зможе хто-небудь кинути виклики старим майстрам.

До речі, 91-літній Міклош Янчо, якщо йому дозволить здоров'я, повинен найближчими днями взяти участь у відеоконфренції з Вісбаденом.