Найвідоміший у Німеччині бульвар святкує ювілей

Деякі вулиці буквально дихають історією. Так і берлінський бульвар Курфюрстендамм. Тут марно шукати пам'ятники відомим особистостям, але історичний дух присутній всюди. Прогулюючись по Курфюрстендамм і нині цілком можна уявити собі єврейсько-буржуазне життя початку 20-го століття. 1913 року на цьому бульварі у величезних квартирах проживало 120 мільйонерів. Для багатьох Курфюрстендамм став синонімом «золотих двадцятих».

Письменник Вальтер Беньямін якось у «Спогадах про берлінське дитинство» написав: «Якими словами можна було б ще змалювати неуявне відчуття буржуазної затишності, яку випромінювали ці квартири? У цих приміщеннях не було місця злидням, так само, як і смерті».

Руйнування єврейських кварталів

1933-го року ця епоха різко закінчилася. Нацисти принесли з собою експропріацію й насильство. 1938 року на вулиці Фазаненштрассе, яка відходить від Курфюрстендамм, підпалили синагогу. Чимало будівель було зруйновано під час Другої світової війни. Руїни Меморіальної церкви кайзера Вільгельма нагадують сьогодні про той страшний час.

Ще в 16 столітті на місці, де сьогодні простягнувся розкішний бульвар, курфюрсти протоптали стежку, по якій їздили на полювання. Згодом тропа перетворилася на дорогу. Але лише 1875-го року Отто фон Бісмарк розпорядився перетворити запилений шлях на широкий бульвар. Після цього розвиток Курфюрстендамм, який став центром зустрічей і розваг, уже не можна було зупинити. Незабаром по ньому проїхав перший у світі тролейбус, а 5 травня 1886-го року відкрили першу трамвайну лінію. Ця дата і вважається Днем народження Курфюрстендамм.

«Дикий Захід» Берліна

Американський підприємець Буффало Білл, який винайшов стереотип про Дикий Захід, 1890 року так відгукнувся про цей бульвар: «Прокляття, ця вулиця постійно змінює своє обличчя: фешенебельні житлові будинки, міські вілли, риштування, будівельні майданчики, садові плантації й ціла купа пустинних, порожніх, незабудованих ділянок. Це нагадує час піднесення на Дикому Заході».

На Курфюрстендамм, посередині берлінського Заходу, життя завжди вирувало. У Романському кафе влаштовували дискусії Бертольд Брехт, Еріх Кестнер, Макс Райнгард. 1922-го року на Курфюрстендамм показали перший у світі звуковий фільм. Ця подія, до речі, супроводжувалася протестами тих, хто боявся, що новий винахід негативно впливатиме на психіку людини.

Вітрина Заходу

Нове життя, яке розпочалося на бульварі після Другої світової війни, мало допомогти швидше забути негаразди жахливого часу. Ще 1945 року тут знову запрацювали кінотеатри, влаштовувалися покази мод, відкрилися вуличні кафе. Доволі швидко Курфюрстендамм набув світової слави. 1952 року на кінофестиваль Берлінале з'їхалися міжнародні кінозірки, які оселилися у відбудованих фешенебельних готелях.

Потім настав час холодної війни, Західний Берлін оточили стіною. Курфюрстендамм набув нової ролі. Його перебудували на вітрину Заходу – із сучасними офісними приміщеннями, магазинами і центрами розваг. Те, що відбувалося на цьому берлінському бульварі, мав бачити весь світ.

Політична арена

Починаючи від 60-х років, таку підвищену увагу до Курфюрстендамм використали й критичні громадяни, які влаштовували політичні демонстрації. «Вулиця нагадує поле бою, - розповідає репортер на архівному записі. - Між поліцією та демонстрантами відбулися сутички. На жаль, доводиться констатувати, що й сьогодні поліція діє нервово…»

Під час візиту перського шаху 1962 року в Берліні спалахнули студентські протести. Одного з демонстрантів, студента Бенно Онезорга, при цьому застрелили. У квітні 1968-го року на відкритій вулиці вчинили замах на студентського лідера Руді Дучке. Він лише дивом залишився живим. Ці дві події стали каталізатором студентського руху протестів 1968-го року.

Ностальгія за Курфюрстендамм

До падіння Берлінського муру цей бульвар залишався серцем Берліна. І той, хто вимушений був полишити місто, швидко відчував ностальгію, про яку співала й Гільдеґард Кнеф у пісні «Ностальгія за Курфюрстендамм».

Якщо берлінцям є що святкувати, то вони відразу приходять на Курфюрстендамм – так було завжди. 1989-го року по бульвару пройшов перший Loveparade. Під гучну музику техно молодь влаштувала на очах здивованих перехожих дикі танці. Пізніше рейверам довелося переїхати з Курфюрстендамм, оскільки бульвар виявився для них занадто малим.

Але найемоційніше гуляння відбулося на бульварі в ніч з 9 на 10 листопада 1989-го року, коли впав Берлінський мур. По Курфюрстендамм на своїх «трабантах», сигналячи, танцюючи й плачучи, вперше проїхали мешканці Східного Берліна. Ці кадри обійшли тоді весь світ.

Після об'єднання

Але, як часто буває, після великого свята настає велике протверезіння. Після об'єднання Німеччини Курфюрстендамм почав втрачати свою притягальну силу. Тепер модним стало збиратися в Східному Берліні, де розташовано історичний центр міста: на вулиці Фрідріхштрассе, бульварі «Унтер ден Лінден», а згодом і в новозведеному кварталі «Потсдамер плац». Про Курфюрстендамм почали забувати.

Однак оголошені мертвими живуть довше. На початку нового тисячоліття мешканці Курфюрстендамм продемонстрували неабияку згуртованість: познаходили орендаторів для офісів і бутиків, відремонтували фасади крамниць, архітектори розробили нові цікаві будівлі. До речі, новим символом бульвару стане готель-хмарочос «Вальдорф Асторія» заввишки 118 метрів – ще дорожче й шикарніше й бути не може. На найвідомішому бульварі Німеччини знову вирує життя. Наступна глава в історії Курфюрстендамм щойно розпочалася.

Автор: Кай-Александер Шольц / Володимир Медяний
Редактор: Христина Ніколайчук