Небажані гості

Понад два місяці бургомістр Лейпцига із соціальних питань Томас Фабіан їздив містом, намагаючись переконати мешканців у доцільності впровадження нового підходу до розміщення шукачів притулку. Востаннє з приводу проекту децентралізованого розселення осіб, що вимушено покинули свою країну, Фабіан завітав до ради південно-східного району міста, де в одному з будинків планують розквартирувати 115 шукачів притулку.

Після кількатижневих дебатів питання все-таки було внесене до порядку денного засідання міської ради Лейпцига. Зрештою 18 липня 2012 року більшістю голосів проект було ухвалено, хоча в громадян і досі виникають неабиякі сумніви щодо безпеки сусідства з шукачами притулку. «Яка мати з маленькою дитиною добровільно приїде вночі в мою клініку невідкладної допомоги?» – запитує жінка, яка працює неподалік від майбутнього помешкання біженців. А один з домовласників району нарікає, що двоє його квартирантів збираються з’їхати, якщо заселяться такі нові сусіди. Шукачі притулку завжди пов’язані з криміналом і проблемами, вважають деякі мешканці Лейпцига і тому бояться чужинців.

«Упередження проти мігрантів і втікачів»

Бургомістр Фабіан має забезпечити 670 нових місць для шукачів притулку, на цьому наполягає земельний уряд. Ідея Фабіана поселити біженців у різних районах міста спочатку отримала широку підтримку громадян. Але як тільки справа доходила до власне розміщення біженців по сусідству, погляди мешканців часто змінювалися. «В останні тижні я зіткнувся з тим, що в багатьох місцях проявляються упередження проти мігрантів і біженців», – говорить Фабіан. У той же час багато мешканців міста цікавилися, як вони можуть допомогти з інтеграцією іноземців і погоджувалися взяти шефство над біженцями.

Притулок з незадовільними умовами проживання має зникнути

Щоправда, тих, чию долю так довго обговорювали, до дебатів не допустили, як наприклад, сомалійця Сагардида Яма-Ахмеда. Уже 10 років він живе в притулку у передмісті разом із 200 іншими шукачами притулку, переважно неодруженими чоловіками. Міська влада оцінила обидві будівлі притулку (невідремонтовані та обнесені подвійним парканом) як непридатні для проживання людей та запланувала їх закрити. Яма-Ахмед припускає, що вирішальними були радше економічні причини – одне велике підприємство зацікавилося ділянкою землі, на якій розташований притулок. Сомалієць, який вільно володіє німецькою, не дуже переймається через висловлювання окремих мешканців Лейпцигу. Він уже звик до щоденної дискримінації, бо жителі міста воліють не контактувати з іноземцями. «Коли людина чогось не знає, вона поводиться обережно, – говорить Сагардид. – Але якщо люди зі мною знайомляться, їхня думка переважно цілковито змінюється».

Біженці не інтегруються

40-річний Яма-Ахмед з радістю переїхав би у власну квартиру. У його маленькій кімнаті багато мух, часто з’являються ще й таргани. Але він не впевнений, що всі біженці зможуть дати раду власній квартирі, бо в притулку вони не вчаться жити самостійно. Їхню білизну перуть двічі на тиждень, невідсортоване сміття забирають від дверей будинку, і щомісяця вони отримують кишенькові гроші. На думку Яма-Ахмеда, найбільша проблема – це інтегрування в місцеву спільноту. Оскільки шукачі притулку не мають чіткого офіційного статусу, їм не пропонують брати участь в інтеграційних програмах.

За освітою сам Сагардид – технік-ортопед, але він не має права працювати. Кожні три місяці він отримує нове свідоцтво про відтермінування висилки з країни, але не гарантоване право на тривале перебування в країні. «Платникові податків ви би раділи більше, ніж людині, якій ви маєте платити кишенькові гроші», – скрушно хитає головою чоловік. Від нудьги, як і багато інших у притулку, він почав пиячити.

Звісно, проект, ухвалений у Лейпцигу, не вирішить усіх проблем шукачів притулку. Але це важливий крок до спільної інтеграції місцевих мешканців та утікачів з інших країн, який має особливе значення для міста, де на 100 мешканців – лише шість іноземців.