Журналістка Ліля Буджурова: Нам не заборонять плакати

У травні 1944 року з Криму було депортовано понад 200 тисяч кримських татар. Під час транспортування корінного населення Криму до Середньої Азії та у перші роки після депортації загинуло близько 20 відсотків кримськотатарського народу. Після реабілітації та повернення кримських татар до Криму у часи незалежної України 18 травня стало днем пам'яті та проведення масових заходів із вшанування загиблих. З моменту анексії Криму в 2014 році де-факто російська влада півострова обмежує проведення будь-яких пам'ятних заходів, а щодо незгодних з цим запроваджуються адміністративні покарання. Як сьогодні у Криму вдається зберегти історичну пам'ять, розповіла DW журналістка Ліля Буджурова.

DW: Пані Буджурова, розкажіть, як у сьогоднішні дні в Криму відбуваються пам'ятні заходи, присвячені трагічним подіям 18 травня 1944 року?

Ліля Буджурова: Про те, як вшановували пам'ять загиблих під час геноциду кримськотатарського народу ще 4-5 років тому назад у Криму, нам залишається тільки згадувати. Вже кілька років місцева влада не дає дозволу на проведення масових заходів у тому форматі, що завжди був. Проте люди все одно продовжують приходити на пам'ятні збори. Так, сьогодні у Сімферополі біля пам'ятного каменю зібралися кілька сотень кримських татар. Цей камінь встановлено біля залізничного вокзалу - саме звідси у 1944 році відправлялися потяги з депортованими. Не передати, наскільки важливо нам сьогодні усім бути поруч - тій невеликій кількості, хто був свідками тих страшних подій, хто народився в депортації і тим, хто після поневірянь повернувся додому. Звісно, все відбувалося під щільним наглядом поліції. Сьогодні все пройшло без жодних перепон, на відміну від учора... 

Що відбулося вчора? Чому, на Вашу думку, місцева влада так реагує на подібні пам'ятні заходи?

У мене немає ані відповіді на це питання, ані логічного пояснення цьому. Єдине, що я точно знаю - нам не заборонять плакати ані на площах, ані по домівках. Саме це і сталося вчора. У сімферопольському районі компактного проживання кримських татар під час проведення традиційної пам'ятної акції "Запали вогник у своєму серці" було затримано близько 20 осіб, серед яких були й неповнолітні. У поліцейських відділках у них брали пояснення, перевіряли телефони та робили дактилоскопію - навіть стоп ніг! На ранок майже всіх відпустили, а щодо одного учасника акції сьогодні має відбутися суд. Його звинувачують у "непідкорені законним вимогам поліції".

Ви берете активну участь в ініціативі "Наші діти". Розкажіть про неї.

Громадська ініціатива "Бізим балалар", або "Наші діти", була створена у червні 2017 року. Її основна мета - це допомога неповнолітнім дітям в'язнів кримських татар-мусульман, заарештованих чи зниклих безвісти протягом останнього часу. Коли ми починали, таких дітей було 66 - вчора цей список поповнила 106-та дитина. Ми намагаємось надавати не лише матеріальну допомогу, а часто саме психологічну. Було кілька випадків, коли діти переставали говорити від стресу, що пережили під час обшуку чи арешту батька. Люди роблять пожертвування на допомогу цим дітям, так щомісяця ми збираємо неймовірну суму - до 500 тисяч рублів.  Ми вважаємо, що це тепер і наші діти.

Після переїзду кримськотатарського телеканалу АТР з Криму до Києва Ви відійшли від класичної журналістики. Чим Ви займаєтесь зараз?

Суспільно-політична журналістка у Криму зникла. У тих медіа, які є тут зараз, я себе не бачу. Тому разом з іншими ініціативними колегами ми створили інформаційний майданчик Crimean Tatars, а також студію QaraDeniz production. Ми знімаємо інформаційні ролики та документальні фільми про кримськотатарську культуру, традиції та історію, а також соціальні новини. Ці матеріали ми поширюємо у соціальних мережах і маємо досить велику аудиторію. Це енциклопедія кримських татар нашими очима.

На Ваш погляд, чи достатньо зараз інформації про права людини у Криму у правозахисних організацій? Чи достатньо на Заході інформації про ситуацію у Криму?

Треба розуміти, що поняття правозахисна організація, яке існує у всьому світі, в Криму зараз нема. Правозахисна діяльність небезпечна, адже чинне законодавство її може інтерпретувати і як екстремістську. Усі правозахисники або залишили півостровів, або за ґратами. Правозахисники поза межами Криму отримують свою інформацію зі своїх джерел тут, але за її обсягом зрозуміло, що вона вкрай обмежена. Щодо Заходу: найголовніший ефект від усіх заходів на міжнародному рівні, коли лунає інформація про проблеми кримських татар, - це величезна моральна підтримка для нас. Значить про нас знають, пам'ятають та підтримують.