Криза загрожує українській книжці

За даними Книжкової палати, за два місяці 2015 року в Україні надрукували майже мільйон триста книжок українською мовою, тоді як у такий же період торік ця кількість сягала шести мільйонів книг. Майже удвічі скоротилися і наклади російськомовних книжок.

Негативну тенденцію, як повідомив у коментарі DW директор видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький, спричинила передусім стрімка девальвація гривні. "Нині, щоби профінансувати видання нової книжки, треба продати три надруковані раніше, - пояснює Красовицький. - Обігових коштів у видавництв немає, тож пропорційно скорочується друк книжок".

Фондове майбутнє

Позначилися на галузі й зміни пріоритетів державного фінансування. Одним із традиційних способів поповнення бюджетів видавництв раніше була закупівля книжок до бібліотек, говорить Красовицький. Однак упродовж минулих двох років влада майже не фінансує цю справу. "У ЄС до бібліотек іде кожна третя-п’ята книжка, а в Україні - навіть не кожна сота, а кожна двохсота і навіть чотирьохсота," - констатує він.

Змінити ситуацію допомогла би нова модель фінансування бібліотек, вважає голова львівського Форуму видавців Олександра Коваль. Вона пропонує перейти від державної підтримки до публічної, коли читацькі потреби формуватимуть і бібліотечні фонди, і ринок книговидання. "Якщо читачі платитимуть за кожну позичену книжку скромну суму в одну гривню, це дозволить акумулювати і направити на закупівлю понад 250 мільйонів гривень", - підрахувала Коваль. Однак щоб цей механізм взаємодії між читачами та бібліотеками запрацював, необхідне законодавче забезпечення, зазначає вона.

Подолати монополію

Інша причина скорочення книжкового ринку - перегрупування на ньому. "Менше книжок завозиться із Росії, адже гривня впала більше, ніж рубль, - говорить Красовицький. - Ще один аспект - патріотизм. Незалежно від мови книжки покупець дивиться, де її видано, і не хоче фінансувати країну-агресора". Через це на ринку з’явилися вільні ніші, які видавці ще не встигли заповнити, додає Красовицький.

Утім, рівень монополізації росіянами українського ринку все ще сягає 70 відсотків. "Це нонсенс, коли у багатьох книгарнях, особливо у східних областях, 90-95 відсотків контенту виготовленого в сусідній країні, - обурюється письменник Анатолій Дністровий. - Ви уявіть, чи може таке дозволити собі щодо власного виробника влада Франції, Німеччини, Угорщини, США, Канади, Великобританії?"

Дністровий пропонує створити в Україні інституцію, яка під контролем громадськості на відкритих тендерах закуповуватиме переклади закордонних новинок - на кшталт Інституту книжки у Польщі. "Тільки я сумніваюся, що наш політичний клас до таких змін готовий. У них і досі, особливо в більшості депутатів, панує неандертальське уявлення, що культура - це дотаційна галузь".

На відсутність державного інтересу до галузі нарікає і Красовицький. "Більше, як за рік конфлікту, - говорить він, - держава не зробила жодного кроку. Немає і жодних обмежень щодо ввезення книжок з Росії". Заборону, вважає видавець, слід передусім накласти на ідеологічно забарвлену продукцію РФ, як-от "історичну літературу та художню літературу, пов’язану із силовими структурами".

Зміна парадигми

Одночасно зі змінами в галузі книговидання змінилися й читацькі запити. За рік, що минув, українці почали активно купувати біографічну та історичну літературу про період УПА, говорить Красовицький. Водночас друком вийшло чимало книжок про події на Євромайдані, багато з яких, за даними книгарні "Є", стали лідерами продажів.

Зміна смаків і сплеск патріотизму, продовжує Красовицький, дають шанс на якісні зміни в українському книговиданні. Вільні ніші на ринку, як-от літературу патріотичного та історичного спрямування, додає він, за державного замовлення, можна було би заповнити за півроку. Але на формування повноцінного конкурентного ринку, який задовольнить усі потреби та смаки українського читача, необхідні 10-15 років.