Кримське золото: культурні цінності в якості заручників

Експонати для виставки "Крим. Золото й таємниці Чорного моря" ще минулого року надали музеї Криму та Києва. Експозиція, яка демонструвалась до Амстердама в німецькому Бонні, стала предметом суперечки після анексії українського півострова Росією. Україна наполягає на тому, що всі артефакти є її власністю і мають бути повернуті до Києва, поки ситуація із Кримом не вирішиться. Росія та представники кримських музеїв наполягають на поверненні об'єктів безпосередньо туди, звідки їх вивезли для виставки.

Музей Алларда Пірсона в Амстердамі, де виставлене золото скіфів та інші цінності, 20 серпня повідомив про своє рішення не повертати експонати ані до Києва, ані до Криму, поки ситуація не стане зрозумілішою з юридичної точки зору. У документі, опублікованому від імені музею, зауважується, що таке рішення було ухвалене, аби уникнути неминучого позову від незадоволеної сторони. Поки що об'єкти зберігатимуться в Амстердамі.

DW поговорила з кураторкою виставки, яка відправляла її до Бонна й Амстердама, археологинею Валентиною Мордвинцевою, яка працювала у кримському філіалі українського Інституту археології та свого часу власними руками розкопала чимало експонатів.

Deutsche Welle: Що кажуть Ваші нідерландські колеги з Музею Алларда Пірсона та Амстердамського університету, до струкури якого входить цей музей?

Валентина Мордвинцева: Вони намагаються зі мною не спілкуватись. Не знаю, за що мені таке випробування. Зараз, до закриття виставки, лечу знову в Амстердам. Однак, на жаль, я так і не отримала офіційного запрошення брати участь у церемонії закриття. Я навіть не знаю, чи відбудеться воно. Їду для того, щоб взяти участь у переговорах з юристами.

Як бачать юристи подальший розвиток ситуації?

Поки не знаю. Як учений та куратор виставки я бачу її однозначно: ці речі повинні повернутись до Криму. Я не розумію тих, хто вимагає, щоб "золото Криму" відправили до Києва. Для самої України це не добре: недемократично вирішувати політичні суперечки шляхом присвоєння культурних цінностей. Неправильно брати історичні цінності в заручники.

Я ставлю собі питання: навіщо ці речі в Києві? Я знаю, що для їх експонування вже підготовлені майданчики. Однак це буде демонстрація заручників, військових трофеїв, виграних у війні з Росією! Мені здається, це негарно. Якщо Україна хоче іти демократичним шляхом розвитку, це зовсім недоречно. Якщо Україна вважає Крим частиною своєї території - будь ласка, це чудова точка зору. Але чому тоді з кримським народом треба так поводитися? За що? Адже культурні цінності належать народові. Що, жителі Криму - не народ?

Розкажіть, будь ласка, про значення експонатів виставки та їхнє походження.

Із 432 експонатів (2133 одиниці зберігання) виставки 19 предметів (22 одиниці зберігання) з Національного музею історії в Києві, це в основному речі з розкопок 1960-1970-х років. Решта 413 (2111 одиниць) - із чотирьох найважливіших музеїв Криму: Бахчисараю (215 експонатів/1442 одиниці), Керчі (39 експонатів/190 одиниць), Херсонеса (27 експонатів/28 одиниць) і Сімферополя, з Національного музею Тавриди (132 експонати або 451 одиниці зберігання).

Для виставки, яка, по суті, уперше в такому обсязі представила західному глядачеві стародавню культуру Криму, ми зібрали найкращі експонати. З Бахчисараю - це у повному обсязі кілька найбагатших поховальних комплексів Усть-Альминського могильника, звідки походить найзахідніша знахідка лакованих речей в світі!

Або з сімферопольського музею: унікальні три ліплені фігурки баранів. Так в місцевій культурі намагались відтворити римські посудини у вигляді баранів. Всього їх знайдено три, і всі три - на цій виставці! Я могла б вам рік розповідати про значення кожного з об’єктів. Там всі об’єкти унікальні.

Ще одна проблема в тому, що ми відправили на виставку й кілька комплексів знахідок, які були розкопані зовсім нещодавно. Вони іще навіть нормально не опубліковані та не описані. Наприклад, два комплекси з Керчі, із могильника Джург-Оба. Це поховання часів великого переселення народів, золоті речі. Вони потребують ретельнішої наукової публікації. Або комплекс Сувлу-Кая, це нещодавно відкритий могильник під Бахчисараєм. В’ячеслав Масякін, археолог, який зробив цю знахідку, дуже тривожиться через неї. Він тільки зробив звіт! Ці речі ніде ще не опубліковані, крім як у каталозі виставки. Мені просто соромно йому та іншим колегам показуватися на очі.

Як взагалі народився проект цієї виставки?

Все почалось з того, що мій колишній чоловік, археолог Юрій Зайцев, під час розкопок фактично врятував китайські лаковані скриньки. Вони у нас в холодильнику лежали, мені дуже хотілось їх позбутися. У мене якраз був проект в Німеччині, я ходила і запитувала всіх, де їх можна відреставрувати. Тоді в Кельні мене познайомили з Масако Шоно-Сладеком, хранителем Музею східноазіатського мистецтва в Кельні.

Ми отримали в Японії від Фонду Сумітомо гроші на реставраційний проект і відвезли ці нещасні органічні залишки в Японію. Там їх реставровували чотири роки. Це була кропітка робота японських реставраторів! Уявіть собі: з такого мотлоху, фактично зі сміття були відтворені древні шедеври - лаковані речі І століття нашої ери. Ніхто до кінця не розумів значення цього відкриття. Щоб люди почали це розуміти, їх потрібно було якось "розкрутити". Так з’явилась ідея відправити ці скриньки кудись на виставку.

Спочатку ми хотіли організувати виставку в Японії, однак там стався землетрус. Це відбулось буквально через два тижні після того, як ми забрали звідти скриньки. Гроші на виставку нам було складно знайти. Разом з моїми друзями в Бонні, німецькими археологами, ми подивились, які цікаві речі разом з цими скриньками знайшли. І тоді з’явилась ідея організувати цю виставку в Німеччині, в Бонні.

А як в цій історії з’явився Амстердам?

Музей Алларда Пірсона в Амстердамі - постійний партнер музею в Бонні, де була перша виставка. Їх запросила німецька сторона, щоб зробити проект дешевшим, оскільки це дуже дорогий захід. Якщо б не Амстердам, куди речі переїхали після виставки в Бонні, то всі скарби уже давно були б удома, у рідних колекціях в Криму.

Як Вам здається, наскільки кримчан зачіпає тема повернення скіфського золота?

Усім дуже образливо. Усі в цьому питанні абсолютно одностайні та вважають, що речі повинні повернутись до Криму. Тема дуже активно обговорюється, причому, навіть людьми, здавалось, від неї далекими. Я нещодавно була на базарі, я там завжди купую м'ясо в однієї і тієї ж жінки, навіть вона мене питає: "Ну що? Коли повернуться наші речі?"

Вам не нагадує це історію з німецькими трофейними речами, які потрапили у великі російські музеї після Другої світової війни? Наприклад, знахідки з околиць Берліна, Бранденбурга?

Так, аналогії є. Я вважаю, що це також жахливо.

Звісно, ми не можемо замінити ситуацію з речами, які були знайдені в XVII або XIX століттях. Там закони були іншими. Однак речі з розкопок, які велись державними структурами та зберігались в державних музеях, там, де вони були знайдені, так просто відбирати не можна.

Ви багато працювали та проживали в Німеччині, зокрема, як стипендіатка різних німецьких фондів, регулярно берете участь в міжнародних конференціях, спільних розкопках та інших проектах. Як вам здається, як відобразиться ця ситуація на міжнародній співпраці в цілому?

Я точно знаю, що особисто мені більше не вдасться організувати ще одну виставку. Якщо наші речі повернуться колись додому, вони більше ніколи не покинуть стіни музеїв. Зараз у кримських музейників намагаються забрати найкращі речі з колекцій. Де гарантія, що цього не відбудеться знову?