Комп'ютерні ігри можуть допомогти подолати страх і депресію?

У маленькому помешканні в декоративному шведському містечку Маріфред на захід від Стокгольма Сімон Карлсон працює над розробкою комп'ютерної гри. Тому, хто в неї гратиме, доведеться "проникнутися" емоційною травмою невеличкої родини, в якій батько, даючи задній хід, випадково збив на смерть свого сина.

"У мене були депресії і нібито "застряг" на одному місці у власному житті. Якось мені порадили спробувати якось використати свою нудьгу та напади страху, щось із цього зробити", - розповідає Карлсон. "Я хотів би дослідити неврологічні явища, які виникають в людини після пережитої травми. Я дуже зацікавлений у тому, щоб експериментувати з усім спектром щоденного життя - тобто саме з тим, що не так і часто бачиш у комп'ютерних іграх", - так він описує свій задум.

Граючись із болем і втратами

Гра Карлсона "Пісня для Віґґо" (A Song for Viggo) - це пригодницька історія, під час якої гравець обирає певні дії і таким чином проживає всю історію, покладену в основу гри. Залежно від того, який крок робить той, хто грає, змінюється і сама історія. Герої гри - це фігури з паперу, які приводяться до руху за допомогою техніки кукольної мультиплікації (stop-motion). "Пісня для Віґґо" повільна, темна й сумна. І саме в цьому її сенс.

"Я прагнув створити гру про депресії, страждання та сум. Мені хочеться показати, що депресії та проблеми не лікуються самі по собі в повсякденному житті, натомість проти них потрібно боротися, - пояснює Карлсон. - Якщо людина зможе осмислити ці проблеми, не почуватиметься самотньою в боротьбі з ними й потім почне більше цінувати життя, це було б справді чудово".

"Пісня для Віґґо" - приклад нового тренду, коли незалежні розробники комп'ютерних ігор поринають у складні емоційні обставини. Тобто створюють певну протилежність того, що чимало людей асоціюють із комп'ютерними іграми.

Ближче до реальності

"Можна точно сказати, що ми не збираємося конкурувати з відеогрою "Поклик честі" (Call of Duty), - каже Мата Хаґґіс, яка працює в нідерландській компанії SassyBot, що виробляє комп'ютерні ігри. Вона створила гру "Його фрагменти" (Fragments of Him), у якій гравець допомагає гурту людей, які борються з наслідками смерті молодого чоловіка, що загинув унаслідок нещасного випадку.

"Це не пасує до звичного уявлення, яке люди мають про комп'ютерні ігри. Багато хто одразу думає про зброю, насильство та космічні кораблі", - продовжує Хаґґіс. "Ми бачимо нині цей новий тренд - ігри, що більше базуються на справжніх пережиттях. Я думаю, це пов'язано з тим, що інструменти для розвитку ігор доступні для дедалі більшої кількості людей", - каже вона.

Однак до повноцінних багатогодинних ігор виростають далеко не всі ідеї. "Проблема в тому, що незалежні виробники ігор часто мають обмаль фінансових засобів, тобто замість добре створеної гри у них виходять 50-хвилинні експерименти", - пояснює Сімон Карлсон. Йому вдалося назбирати достатньо грошей для своєї "Пісні для Віґґо" за допомогою інтернет-сайту Kickstarter - платформи для краудфандингу.

Казка про насильство

На комп'ютерні ігри часто покладають відповідальність за різноманітні соціальні проблеми. Критики вважають, що "стрілялки" ("шутери") на кшталт "Поклика честі" (Call of Duty) чи "Медалі за хоробрість" (Medal of Honor) впливають на молодих людей із вразливою психікою та роблять їх жорстокими в реальному житті.

"Навколо відеоігр створюється ця моралістична паніка, яку часто підхоплюють мас-медіа", - каже Майк Ланґлоїс, автор і психотерапевт із Гарвардської медичної школи. Він не вважає відеоігри злом. Професор навіть використовує їх для своєї роботи, адже ігри створюють середовище, в якому молоді пацієнти почуваються затишно.

В іграх від незалежних виробників на кшталт "Пісні для Віґґо" він бачить потенційну допомогу для людей, які мають проблеми та прагнуть дійти згоди зі своїми емоціями. "Ця гра могла б змінити спосіб, за допомогою якого чимало людей намагаються справитися з болем і втратою, - каже Ланґлоїс. - Вона могла б дуже глибоко вплинути на цих людей і таким чином змінити "хімію" їхніх емоцій. Я думаю, що чимало людей, які переживають горе або траур, вважатимуть цю гру хорошою".

Ідеться не про гроші

Незалежні ігри на кшталт "Пісні для Віґґо" навряд чи завоюють великий шмат ринку комп'ютерних ігор. Але таким людям, як Сімон Карлсон, ідеться не про фінансовий успіх. Він уже отримує позитивні відгуки і вважає, що зробив свою роботу недаремно.

"До мене зверталися батьки, які втратили свою дитину, - розповідає розробник. - Два дні тому я отримав відгук від одного чоловіка. Після того, як він дізнався про цей проект, то почав набагато більше цінувати своїх дружину і дитину. Це зворушує моє серце. Це важко зрозуміти, адже я всього лише програміст, який робить фігурки з паперу! Але мене дуже тішить, що моя робота справляє такий ефект".

У 2015 році "Пісня для Віґґо" має вийти у версіях для комп'ютерів, а також мобільних пристроїв з операційними системами Android та iOS.