Комп’ютерні ігри: „місію провалено”. У школі
6 листопада 2005 р.
�нати все спочатку.”
„Супер-гра!”, - вважає Тім. Після школи шістнадцятирічний юнак квапиться додому. Там, у напівтемній кімнаті, він знову полюватиме на гангстерів, збиватиме вертольоти, „які падатимуть, наче стиглі яблука”, викрадатиме джипи й, звичайно ж, стрілятиме – з пістолетів, автоматів, кулеметів, гранатометів...
„З 90-х років успішність хлопчиків почала стрімко погіршуватися. Раніше серед дітей, які залишалися на другий рік або кидали навчання, дівчат та хлопців було приблизно порівну. Нині майже дві третини затятих двієчників – це юнаки,” - каже професор Кристіан Пфайфер, керівник нижньосаксонського науково-дослідного Інституту кримінології. „Щоб зрозуміти, чому саме хлопчики передусім втрачають інтерес до навчання, досить зазирнути в дитячі кімнати”:
„Перше, що впадає в око, - кожен другий має все, про що сьогодні мріють діти: ігрову приставку, власний телевізор та комп’ютер. Водночас серед дівчат лише 14 відсотків мають комп’ютерну приставку, а телевізор – не більше третини.”
Що довше діти просиджують перед комп’ютерами та телевізорами, то гірші оцінки вони отримують у школі. „Але справа не тільки в тому, що для домашніх завдань залишається обмаль часу, - пояснює нейробіолог Генінг Шайх. – Особливо комп’ютерні ігри впливають на процес засвоєння інформації”:
„Виникає ситуація, за якої мозку доводиться дуже швидко розв’язувати проблеми, що постають одна за одною. Успіхи під час гри „винагороджуються” викиданнями додаткових порцій допаміну – гормону, який відповідає за почуття задоволення. Цей механізм природа створила для того, щоб людина ліпше запам’ятовувала стратегії, які ведуть до бажаного наслідку. Простіше кажучи, знищуючи комп’ютерних монстрів та визволяючи принцес, школярі запам’ятовують усе що завгодно, тільки не формули та правила граматики.”
За даними тривалого дослідження новозеландських науковців, діти, що у віці від 5 до 15 років годинами дивилися телевізор, не могли успішно навчатися далі. Незалежно від їхніх розумових здібностей та соціального походження. Німецький професор Кристіан Пфайфер, який вивчає проблему насильства серед підлітків, переконаний, що:
„Забагато телевізора та комп’ютерних ігор робить дітей товстими, тупими, хворими та безрадісними”.
За матерілами німецької преси