Європейський Союз перебуває у кризі. Можливо, найбільшій від часу його заснування 60 років тому. Це думка багатьох - хоча 1980-ті роки теж були десятиліттям криз. Тоді було популярним казати про європейський склероз. Подолати його вдалося голові Єврокомісії Жаку Делору - він почав створення внутрішнього ринку ЄС.
І наймудрішим, або - якщо хочете - найхитрішим було те, що він зробив це без великих оголошень, заяв про "історичний крок", а тим більше без пишних промов з цієї нагоди. Ні, це був проект із 300 кроків, виконання яких автоматично створювало внутрішній ринок. Але у тодішній набагато меншій європейській спільноті це було, безперечно, політичною можливістю, яку винайшов Брюссель і яку змогли реалізувати. Сьогодні подібне неможливо собі уявити.
Ідеалістичний початок після війни
Європейська Економічна Спільнота (ЄЕС), Європейська Спільнота, Європейський Союз - на прикладі цих трьох назв простежується розвиток ЄС. Вони засвідчують історичні етапи - лише шість країн на хвилі ідеалізму після руйнівної Другої світової війни закладають початок, поступово спільнота розширюється, приймаючи до своїх лав Великобританію та Ірландію, пізніше - молоді демократії Іспанію, Португалію та Грецію, і нарешті долучає східноєвропейські країни, збільшившись до нинішніх 28 країн-членів.
Щоправда, незабаром вже без Великобританії, адже британці йдуть. Ніщо не передає нинішню кризу краще за Brexit. Країна залишає ЄС, оскільки цього хоче її народ. Ніхто не міг собі такого уявити. І відтоді європейців гризуть сумніви у собі - яскраве свідчення глибини кризи.
Її посилює сплеск правопопулізму, який заганяє у глухий кут прибічників ЄС. У Франції, Нідерландах, Італії, Німеччині, країнах Центральної та Східної Європи - скрізь лунають праві та ультраправі гасла. "Геть ЄС!", "Знищмо бюрократичного монстра Брюссель та відмінімо євро!" І вони знаходять послідовників. Які, на щастя, не у більшості. Послідовники бажають повернення назад, до псевдоідилії національної держави.
При цьому ЄС - попри його розміри, які багатьом нагадують "непомірно роздуту імперію", - є унікальною історією успіху. ЄС гарантував мир у Європі. Достатньо поїхати до Східної України та поговорити з місцевими людьми, щоб дізнатися, що означає мир.
Внутрішній ринок та вільна торгівля принесли надзвичайний добробут. Солідарність багатших країн допомогла біднішим надолужити, суттєво скоротити відставання. Люди можуть подорожувати, молодь може скрізь вчитися, можна працювати і обирати будь-яке місце проживання. Хто міг повірити у цю утопію ще 60 років тому, невдовзі після нищівної Другої світової війни?
Осмислення майбутнього необхідне
Справді: сьогодні ЄС регулює надто багато речей. Він недостатньо близький до громадян. Йому не завжди вдається чітко пояснювати свої цілі та сенс існування. Брюссель - це космічний корабель. Євро функціонує не так, як (занадто ідеалістично) сподівалися ті, хто його створили. Охорона зовнішніх кордонів не сприймається як завдання усієї спільноти. Існує економічний розрив між Північчю і Півднем, Заходом та Сходом, оскільки ту чи іншу країну прийняли до ЄС надто рано. За інтенсивним розвитком інституційного Євросоюзу часто не встигають національні уряди. А це нерідко веде до шкідливої протидії та блокади.
Над цим європейці мусять замислитися. Але при цьому вони повинні просто визнати, наскільки добре їм живеться на старому континенті. Між іншим, у ці дні молоді люди по всій Європі збираються на кількатисячні мітинги, щоб зробити "Пульс Європи" чутним та посилити його - на противагу правим (а іноді й лівим, які виступають проти глобалізації).
У Франції шанс стати президентом має переконаний європеєць Еммануель Макрон. А у Німеччині обидва головні претенденти на посаду канцлера - Анґела Меркель (Angela Merkel) та Мартін Шульц (Martin Schulz), два кардинально різні типажі - є глибоко проєвропейськими політиками. Це дає реальну надію на те, що німецько-французька вісь знову стане двигуном оновленої Європи. Криза приховує в собі шанс.