Коли б усе відбувалося так, як цього хотів президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, Німеччина поводилася би десь наступним чином: очільник німецької розвідки BND отримав би від свого турецького колеги списки з прізвищами, спецслужба ФРН самостійно почала б переслідувати та карати 300 турецьких громадян з переданого переліку - звичайно ж, у тісній співпраці з турецькими "замовниками".
Прихильники Гюлена тут не вважаються терористами
Але, як кажуть, "є одне але": звинувачення проти прихильників руху турецького проповідника Фетхуллаха Гюлена у Німеччині не діють. Рух Гюлена у ФРН, як і в інших країнах Євросоюзу, не вважається терористичною організацією. Турки можуть про це шкодувати, проте після ретельного вивчення справи німецькі відомства дійшли висновку, що симпатики Гюлена не становлять загрози.
Проблема номер два: те, яким чином турецька Організація національної розвідки (ОНР, турецька абревіатура MIT. - Ред.) здобула інформацію, порушує основні права людей-мешканців ФРН - і байдуже, громадянами якої держави вони є. Турецькі таємні агенти, які ховаються з фотоапаратами у кущах, - доречна картина для другосортного шпигунського кіно, але не для німецької вулиці.
На щастя, Німеччина зробила протилежне очікуванням Анкарі. Берлін попередив турецьких громадян, що вони - під прицілом власної батьківщини. І це найменше, що одразу могла зробити німецька держава. Водночас Німеччина мусить без жодних коливань виступити проти організації системи "стукачів" у ФРН, яку влаштовує турецький президент Ердоган. І йдеться при цьому не лише про турецьку спецслужбу MIT.
Чи може релігійна спілка залишатися партнером держави?
Втручання держави потрібне і у тому випадку, якщо зловживатимуть потужностями об'єднання мечетей DITIB (Турецько-ісламська спілка релігійних установ у Німеччині. - Ред.). Наприклад, задля отримання інформації про прихильників Гюлена на запит турецького релігійного управління Diyanet. Якщо виявиться, що під прикриттям DITIB працюють шпигуни Ердогана, Турецько-ісламська спілка більше не зможе бути партнером німецької влади. Ба більше: її треба буде розпускати.
Туреччина має зрозуміти, що утримання одного німецького журналіста без належного судового розгляду - порушення прав. Що шпигунство за невинними згідно з німецькими законами громадянами - порушення прав. Що вимога екстрадиції підозрюваних у тероризмі без надання відповідних доказів - порушення прав. Країна-член НАТО, яка прагне вступити до Євросоюзу та зберігати корисні зв'язки з Німеччиною, не повинна зводити наклепи та порушувати принцип свободи. Передусім вона повинна прийняти принципи верховенства права.