"Найбільші військові навчання в нашій країні з 1981 року!" Цю думку з чергового кремлівського "темника" на всі лади переспівують російські державні ЗМІ. Їхні співробітники, захлинаючись від захвату, оспівують навчання "Схід-2018" так, як ніби Росія відправила людину на Марс або винайшла ліки від раку.
Понад триста тисяч військовослужбовців, тисячі й тисячі одиниць бойової техніки візьмуть участь у навчаннях, але не тільки на сході, а чи не по всій території країни. Наприклад, група військових кораблів зробить перехід з Баренцевого у Чукотське море. Як написав один провладний коментатор, американці зможуть добре розглянути всю міць російського ВМФ, коли загін пройде повз береги Аляски.
Загалом проводити навчання - це нормально. Війська повинні весь час займатися бойовою підготовкою. Іноземних військових аташе запросили - теж непогано, мовляв, жодних секретів. Щоправда, багатьох бентежить масштаб військових ігор, які нагадують, на думку ряду західних коментаторів, репетицію світової війни. Але Марія Захарова негайно виступила зі спростуванням цих "вигадок", тож питання, як мовиться, закрите. Адже якщо не вірити МЗС Росії, то кому ж ще вірити?
Навіщо потрібно порівняння з навчаннями "Схід-1981"?
І лише два моменти порушують ідилічний настрій і радість з приводу зростання боєготовності збройних сил Росії.
По-перше, порівняння з 1981 роком у прес-релізах міністерства оборони. Їхній зміст цілком прозорий: сучасна армія нарешті досягла рівня потужності збройних сил брежнєвського СРСР. Саме брежнєвська епоха сьогодні пропонується державною пропагандою як "золоте століття" нашої країни, того прекрасного минулого, яке обов'язково потрібно повернути.
Якщо пригадати цей 1981 рік, то порівняння стає двозначним. Навчання "Схід-1981", які проводилися за участю союзників з Варшавського договору, повинні були запобігти можливому втручанню Заходу в події в Польщі, де на піку впливовості була антикомуністична профспілка "Солідарність".
Адже Політбюро ЦК КПРС тоді серйозно розглядало можливість військової інтервенції в сусідню країну за зразком Чехословаччини-1968. Вона не знадобилася, оскільки в грудні того ж року генерал Войцех Ярузельський запровадив у Польщі воєнний стан своїми силами. Водночас Радянський Союз уже другий рік поспіль проводив війну в Афганістані, все глибше занурюючись у трясовину цього божевільного конфлікту.
Психотерапевтичний сеанс для путінської еліти
Все це супроводжувалося посиленням цинізму в зневіреному в "реальному соціалізмі" суспільстві, випусками телевізійних новин, де в головних ролях були немічні старці з політбюро, і нескінченними чергами в магазинах. Наступні 10 років після "Сходу-1981" запам'яталися смертю Брежнєва, поразкою американцям у гонці озброєнь і крахом СРСР. Людям, які сьогодні правлять Росією, під час тих навчань було 30-35 років. Вони вже просунулися трохи по кар'єрних сходах у КДБ та армії і тепер наче пропонують нам повернутися в минуле і переграти історію.
"Схід-2018" - свого роду масштабний психотерапевтичний сеанс для так званої "еліти" і частини путінського електорату. В сучасного російського начальства немає жодної ідеї майбутнього, залишилося тільки минуле, плюс страх перед Заходом, під тиском якого можна позбутися влади і власності.
На радість китайським "союзникам"
Другий момент, що затемнює радість, - це нові "союзники" Росії. Кілька тисяч військовослужбовців і три десятки літаків Народно-визвольної армії Китаю вже прибули в Росію для участі а навчаннях. Якщо "Схід-2018" і варто було проводити, то тільки для того, щоб відпрацювати дії на випадок конфлікту з єдиною країною, яка в шкільних підручниках не втомлюється нагадувати про те, що мільйон квадратних кілометрів території сучасної Росії насправді належить їй.
З країною, чия армія вдвічі перевищує за чисельністю російську і яка поступається їй тільки за кількістю ядерних боєголовок. З країною, яка вже майже витіснила Росію з Центральної Азії, і яка тримає на борговому гачку низку російських компаній, включаючи "Роснефть".
Але саме "китайських гегемоністів", як говорили під час брежнєвської епохи, яку так любить Кремль, запрошують зсередини вивчити процес прийняття рішень російськими збройними силами, придивитися до їхньої боєготовності. Гонконгська газета South China Morning Post, яка все частіше відіграє роль неофіційного рупора Пекіна у формально автономному районі Китаю, так прямо і написала: китайська армія не воювала з 1979 року (коли вона програла в короткому конфлікті В'єтнаму) і тепер мріє перейняти бойовий досвід росіян, які воювали в Чечні і воюють у Сирії.
Кремлівське керівництво, яке вважає головним ворогом Сполучені Штати, намагається налякати їх своїм нібито стратегічним союзом з Китаєм. З огляду на разюче економічне відставання Росії від КНР і демографічну кризу, що триває від Калінінграда до Находки, воно свідомо погоджується на роль молодшого партнера Пекіна заради збереження влади. "Схід-2018" символічно закріпить цю залежність.
Я навіть не знаю, що гірше - фальшива "велич" 1981 року або реальна ганьба "Сходу-2018".
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь".
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.