Будьмо відвертими: звісно, у Міжнародного валютного фонду (МВФ) вже давно лежить у шухляді кризовий план для Туреччини. Однак, звичайно, ніхто в цьому не зізнається. Одного разу, у 2002 році, таке вже було. Туреччина була нестабільною країною з інфляцією на рівні 40 відсотків та надзвичайно високим безробіттям. Лише завдяки кредитам МВФ тоді вдалося запобігти державному банкрутству. У тому ж році до влади прийшла партія Ердогана AKP ("Партія справедливості і розвитку"). Тоді вимоги, які МВФ виставляє кожній країні, яка отримує від нього гроші, успішно виконав чинний уряд на чолі з прем'єром. А звали його Реджеп Таїп Ердоган.
Згодом турецька економіка розкішно розвинулася, було створено багато нових робочих місць, інфляція скоротилася до менше 10 відсотків, а Туреччина перетворилася на привабливе місце для іноземних інвесторів. Відтоді активно долучалися до інвестицій і німецькі підприємці. Люди знову добре заробляли, вони захоплювалися Ердоганом. Адже він приніс їм нове процвітання, а країні - політичну стабільність. Люди досі пригадують: у розпал кризи євро, коли Греція мало не пішла на дно, Туреччину постійно називали взірцем того, як можна знайти вихід з буквально безвихідної ситуації. Однак усе це нині, схоже, під загрозою.
Коли вітер міняє напрямок
Санкційні мита США на сталь та алюміній з Туреччини, які набули чинності 13 серпня, стали лише останньою краплею, яка переповнила чашу. Адже криза вже не перший місяць підточує економіку країни. Від початку року турецька ліра втратила понад половину своєї вартості щодо долара. Інфляція тим часом вже знову перевалила за 15 відсотків. І все це рано чи пізно відчують на собі і люди в Туреччині. Ті, хто захоплювався реформатором Ердоганом, який приніс їм процвітання, відвернуться від нього, коли втратять роботу чи більше не зможуть дозволити собі життя на тому ж рівні.
Турецький президент, який своєю автократичною політикою довів країну до такого стану, вбачає провину лише в інших. Зброєю у цій війні є "долар, євро чи золото", не втомлюється повторювати Ердоган, востаннє буквально цими вихідними. Те, що він знову і знову піддає сумніву незалежність центробанку (а це особливо відлякує інвесторів), те, що він попри загальноприйняту економічну теорію стверджує, що треба знижувати ключову ставку, аби побороти інфляцію та зміцнити валюту - усе це призводить до дедалі більшої втрати довіри у вкладників та на ринках. Тож нині ми бачимо результат: розпочався настільки масивний відтік капіталу, що й валюти інших країн з перехідною економікою потрапляють у вир. А самі турки, яких президент закликає міняти долари та євро на ліри, роблять навпаки: вони знімають свої заощадження з банківських рахунків.
(Поки) жодних причин для паніки
Звісно, Європу нині охоплює страх, що зачепить і її. Адже вкладникам йдеться лише про одне - їхні гроші. Відтік капіталу, знецінення валюти - це небезпідставно підживлює побоювання, що турецькі підприємства та банки більше не зможуть обслуговувати свої борги. Наразі ж ситуація, схоже, піддається вирішенню: за актуальними даними, зібраними нідерландським банком ABN Amro, сума боргів європейським банкам дорівнює 143 мільярдам доларів. Найбільша частка в іспанського BBVA та італійського Unicredit. Німецькі банки ризикують порівняно невеликою сумою - від 18 до 20 мільярдів євро.
Відповідно, масивний економічний спад в Туреччині не вигідний нікому. Однак і піддаватися страху Європі не варто. Економіки Єврозони нині знову в стабільному стані і зможуть витримати турбулентність, зокрема, і з напрямку Босфора. Звичайно, не варто забувати, що турецька рецесія приходить на додачу до інших дестабілізаційних факторів, серед яких усе ще не з'ясований до кінця Brexit та непередбачувана (торгівельна) політика президента США. І все ж, лише від турецького президента залежить, чи зможе він знову направити у правильне русло економіку своєї країни. Те, що він на це здатний, Ердоган вже доводив раніше.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.