Коментар: Тристоронній саміт і Путін у батискафі
У Східній Україні продовжують гинути люди, мовби мирного процесу, оголошеного півроку тому в Мінську, ніколи й не було. Те, що український президент у День незалежності його країни в понеділок поспішав до Берліна, вказує на серйозність ситуації. Нині Україна болюче переживає, наскільки цінним є її право на самовизначення і водночас наскільки воно перебуває під загрозою. Окрім того, цими днями країна згадує минулорічну битву за Іловайськ, у якій потрапили в оточення й загинули сотні українців. Росія прийшла на допомогу сепаратистам, пославши через кордон солдатів. Щонайпізніше тоді стало зрозуміло: Кремль є стороною конфлікту, навіть якщо він це донині заперечує.
Разом із канцлеркою Анґелою Меркель та французьким президентом Франсуа Олландом Петро Порошенко в Берліні знову виступив за політичне розв’язання конфлікту. Але всі учасники знають: без Росії миру на Сході України не буде. Під час переговорів у Мінську російський президент Володимир Путін теж сидів за столом. Кілька днів по тому сепаратисти почали новий наступ - знову з російською підтримкою та попри всі формальні обіцянки Путіна.
Мінськ має обмаль шансів на успіх
Ухвалене у Мінську рішення про припинення вогню відтоді ніколи по-справжньому не діяло. Домовленого відведення важких озброєнь від лінії фронту теж не відбулося. Тисячі російських солдатів усе ще стоять поблизу українського кордону. У будь-який час вони можуть здійснити вторгнення в Україну під приводом гуманітарної інтервенції. За цих обставин мінська угода має обмаль шансів на успіх.
Якщо важливі пункти військової частини домовленостей - припинення вогню та відведення зброї - до сьогодні не втілені, як тоді мають реалізовуватися масштабні політичні завдання? Українці повинні були піти на великі поступки. Уже наступного тижня український парламент має проголосувати за зміни до Конституції, які до кінця року можуть наділити Донбас значними самоврядними правами. До того, у жовтні по усій Україні мають відбутися місцеві вибори, у тому числі й на Донбасі, де тривають бойові дії.
Домовленостей не дотримуються
Із точки зору політики всі ці кроки необхідні для досягнення балансу інтересів. Але нині ніщо не свідчить про те, що на окупованому Донбасі будуть проведені вільні вибори, які могли б легітимізувати особливий статус. Навпаки: сепаратисти вже оголосили, що проведуть голосування за власними правилами. Українське виборче законодавство не має до цього ніякого відношення. Екстремістські угруповання нагнітають атмосферу. Співробітники ОБСЄ за минулі тижні стали об'єктами насилля, попри те, що вони не озброєні і мають тільки спостерігати за дотриманням режиму припинення вогню.
Росія мовчить про всі ці процеси. З іншого боку, вона навіть підливає олію у вогонь. Минулого тижня Путін здійснив поїздку на анексований його країною український півострів Крим. Замість того, аби взяти участь у пошуку політичного розв’язання конфлікту, він спускався на дно Чорного моря в батискафі. А щойно з’явившись над водою, він поклав на Київ та Захід відповідальність за те, що на Сході України тривають бої.
Путін у підводному плаванні
У Європі майже не викликало протестів те, що очільник Кремля дозволив собі таке нахабство, як поїздка до Криму. Підводник із Росії продовжує курс на конфронтацію. Йому вигідно, що Порошенко зазнає дедалі більшої критики у власній країні через свою готовність до переговорів і компромісу - навіть у прозахідному таборі, де лунають закиди у європейському тискові на Україну.
Ця критика, що особливо стосувалася Берліна, перебільшена. Адже поступки необхідні з усіх сторін, щоб мирний процес знову запрацював. Берлін, Париж та Київ наполягають на політичному розв’язанні. Тільки чоловіка у батискафі це, здається, мало турбує.