1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Ходіння по лезу ножа в Ормузькій протоці

Barbara Wesel Kommentarbild App *PROVISORISCH*
Барбара Везель
24 липня 2019 р.

Британці самі загнали себе у танкерну кризу з Іраном. Тепер їм потрібна допомога європейців. Пошук виходу ускладнює прихід до влади в Лондоні Бориса Джонсона, вважає Барбара Везель.

https://p.dw.com/p/3MevX
Ситуація в Перській затоці вже деякий час напружена
Фото: picture-alliance/AP Photo/M. Akhoondi

У китайців є вислів: хто прив'язав тигру дзвіночок на хвіст, муситиме його й відв'язувати. У цій не надто приємній позиції зараз перебуває британський уряд. Два тижні тому вінзахопив перед Гібралтаром іранський танкер, який начебто порушував санкції, доправляючи нафту до сирійського порту. Підказка, очевидно, прийшла від американських спецслужб, і британці діяли з відчуттям виконання обов'язку.

Як можна було очікувати, Іран вдарив у відповідь і протаранив у п'ятницю судно Stena Impero в Ормузькій затоці, яке рухалося під британським прапором. Лондон називає такі дії піратством, знає, однак, що сам спровокував небезпечну конфронтацію і зараз потребує допомоги у поводженні з тигром.

Пастка США

Те, що британці застосовують до Ірану подвійні стандарти, вилізає їм комом. З одного боку, вони підтримують європейську лінію про те, що атомну угоду з Тегераном потрібно зберегти і що її розірвання президентом США Дональдом Трампом було невиправданим. Місяцями великі європейські столиці намагаються знайти шлях обійти санкції США та зберегти угоду.

Оглядачка DW Барбара Везель
Оглядачка DW Барбара ВезельФото: DW/G. Matthes

Та Лондон водночас хоче добре виглядати в очах Вашингтона та демонструє себе вірним союзником. Це призвело до того, що уряд у Вестмінстері, постійно зайнятий надмірним самоаналізом та Brexit, легко потрапив у пастку радника з питань безпеки США Джона Болтона, найзатятішого яструба американської сторони. Великобританія дала затягнути себе у розігріту в воєнному плані конфронтацію в регіоні, і європейським союзникам зараз загрожує те саме.

Париж та Берлін, співпідписанти атомної угоди з Іраном, не самі завели себе в таку ситуацію. Тим не менш, вони повинні тепер знайти конструктивну відповідь на неї. Найкращим рішенням було б посадити обидві сторони за стіл переговорів та вирішити кризу шляхом обміну танкерами.

Але політичні голуби в Тегерані, схоже, знову програли внутрішню боротьбу проти власних хардлайнерів. Режим робить ставку на повну конфронтацію. Європейці при цьому змушені усвідомлювати, що їхня багаторічна іранська дипломатія вже, очевидно, нічого не варта.

Політика човнів із гарматами без човнів і гармат

Як би прикро це не було - європейські столиці повинні зараз вирішувати, чи хочуть вони допомагати британцям захищати танкери в Ормузькій протоці. При цьому йдеться не стільки про питання, чи плавати поміж кораблями. Адже вони транспортують нафту, яка є життєво необхідною для європейських країн.

Хоч і стиснувши зуби, але Парижу та Берліну слід подумати, чи хочуть вони формувати спільні колони з західними суднами та ставити їх під захист військового конвою. Це стосується ситуації, якщо дипломатія зазнає поразки. А Бундесвер мусить знову пояснювати, чи він взагалі має техніку, яка плаває й літає. Тут Берлін може заспокоювати себе плачевним станом британського флоту. Після років скорочень фінансування половина їхніх фрегатів перебуває у ремонті.

Утім, виникає запитання, навіщо уряду в Лондоні потрібно було настільки дражнити іранського тигра, що тепер з'явився запит на політику човнів із гарматами - тоді, коли для цього немає ані човнів, ані гармат? Крім того, європейська співпраця у сфері зовнішньої політики та політики безпеки так функціонувати не може: один із партнерів робить дурницю, не проконсультувавшись із іншими, а плоди тепер мусять пожинати всі разом.

Ризик на ім'я Борис Джонсон

Обтяжливою обставиною видається зміна уряду в Лондоні. Борис Джонсон - неврівноважений, він не дипломат і не експерт у політиці щодо Близького Сходу. Саме він має тепер їхати до Парижа та Берліна та просити про підтримку в танкерній кризі - це з одного боку. З іншого боку, він одразу ж після цього одягає свою Brexit-маску та ставить безсоромні вимоги та ображає своїх партнерів. Така шизофренічна ситуація може призвести лише до великого краху.

Усе, що відомо про Бориса Джонсона, вказує на те, що він не доріс до вирішення подібної кризи. Крім того, його вважають неврівноваженим і таким, що за ніч може вирішити шукати щастя ліпше у Дональда Трампа. І на нього можна давити, адже він хоче якомога швидше отримати торговельну угоду з Вашингтоном.

Гірші розклади й уявити було важко. Європейцям потрібно вичікувати, що задумав новий прем'єр-міністр перед тим, як робити з ними спільну справу. Те, що він брехатиме їм та зраджуватиме, не мигнувши й оком, поза питанням. Вирішення танкерної кризи в Ормузькій протоці стає ходінням по лезу політичного ножа, а майбутнє атомної угоди з Іраном - за крок до провалу.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.