Стокгольмський арбітраж у середу, 31 травня, задовольнив позов "Нафтогазу України" до російського "Газпрому". Суд відхилив вимоги "Газпрому" за трьома пунктами угоди про постачання газу Україні: принципом "бери або плати", забороні на реекспорт газу і формулу ціни. Таким чином, Україна уникне штрафних санкцій майже в 50 мільярдів доларів, на яких наполягав "Газпром". Це рішення - без перебільшення - важлива і яскрава зовнішньополітична перемога Києва над Москвою.
Газ в обмін на лояльність
Закупівлі Україною російського газу завжди були питанням політичним, а не економічним. До 2014 року переговори велися на вищому рівні і супроводжувалися, як правило, взаємними поступками. Коротко їх можна визначити формулою: газ за прийнятними цінами в обмін на лояльність до російських інтересів. Правда, у всіх цих торгах, як правило, було присутнє ще одне питання: хто і скільки буде заробляти на продажі російського газу в самій Україні?
Підписання газового контракту у 2009 році супроводжувалося не лише сильним тиском на Київ з боку Москви, але і важкою внутрішньою політичною боротьбою в самій Україні. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко воювала з президентом Віктором Ющенком. Власне, невигідний контракт, який, за визнанням тепер уже Стокгольмського арбітражу, отримала Україна, - підсумок цього божевільного протистояння.
Чи був за цим економічний інтерес, або ж в ньому була виключно політика, - на це питання має відповісти слідство. Але факт залишається фактом: після втручання Ющенка в переговорний процес українська сторона на чолі з Тимошенко змушена була прийняти невигідні для країни умови поставки російського газу.
У 2011 році Юлія Тимошенко була засуджена на 7 років. Їй, серед іншого, ставили в провину і підписання цього газового контракту. У 2014 році, після трьох років в колонії, екс-прем'єрку виправдали. Тепер виходить, що газовий контракт 2009 року, який візували Путін і Тимошенко, дійсно завдав значної шкоди економічним інтересам України. Чи означає це, що Тимошенко все ж законно опинилася у в'язниці? Питання вимагає відповіді від українських правоохоронців - хоча б тому, що пані Тимошенко - один з лідерів майбутньої президентської кампанії.
Елемент гібридної війни
Газовий контракт 2009 року можна вважати одним з елементів гібридної війни, яку Росія розпочала проти України. Мета була очевидна - довести українську державу до банкрутства, що з урахуванням умов того газового контракту було зробити не складно, а потім закріпити повний контроль над країною. Власне, з приходом до влади Віктора Януковича Москва і почала реалізовувати цей план.
У 2010 році в обмін на зниження ціни на газ Янукович погодився на 25 років подовжити перебування Чорноморського флоту Росії в Криму. На чолі силових органів української держави тодішній президент і нині утікач, поставив відданих Москві людей. Українська політика, економіка, силовий блок повністю потрапили під контроль Кремля. Підсумком чого, власне, і став зрив підписання Януковичем угоди про асоціацію з ЄС.
У всій цій історії недружнього поглинання сусідньої країни Москва, мабуть, не врахувала одного - реакції суспільства на повільний переворот в Україні. Навряд чи в Кремлі хтось очікував, що виступи за євроінтеграцію трансформуються в Революцію гідності. Ні анексія Криму, ні відторгнення частини Донбасу, ні війна на сході країни не змогли повернути панування Росії в Україні. Зокрема - і за допомогою газу.
Кінець газового ярма
Рішення міжнародного арбітражу - серйозна перемога української держави в нинішньому протистоянні з Москвою. І мова йде не лише про 50 мільярдів доларів, які залишаться в бюджеті України. Київ ще раз довів, що може протистояти економічній і політичній експансії Кремля. У нинішніх умовах для української влади це не менш важливо, ніж повернення Криму і Донбасу.
Стокгольмський арбітраж поставив крапку не лише в суперечці між "Нафтогазом" і "Газпромом". Він символізує кінець епохи політичних і бізнес-еліт, які наживали свої статки і заробляли вплив на газових контрактах з Росією. Це також важливо для майбутнього країни, як і відмова української держави від газової "голки" "Газпрому".
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач. Видав кілька книг про українських політиків. Автор щотижневої колонки на DW. Сергій Руденко в Facebook: Сергій Руденко