Що станеться, якщо представник крайніх лівих сил Жан-Люк Меланшон раптом вирішить підтримати соціаліста Бенуа Амона? Нещодавні опитування свідчать, що такий гіпотетичний альянс (дуже) лівих сил французького політичного спектру мав би підтримку близько 26 відсотків виборців. Тобто більше, ніж у консерваторів з їхнім злощасним кандидатом Франсуа Фійоном. І, мабуть, більше за улюбленця ЗМІ незалежного кандидата в президенти Франції Еммануеля Макрона, навіть попри те, що той здобув дуже важливого союзника в особі впливового представника центристських сил Франсуа Бейру. Саме з Бейру, який є лідером центристського "Демократичного руху", Макрон нещодавно створив виборчий альянс.
Тож у такому випадку в фінал передвиборчих перегонів пройшли б права популістка Марін Ле Пен та крайній лівий соціаліст Бенуа Амон. Економічні програми обох кандидатів вирізняються послідовним відходом від європейської дійсності. Тобто таке собі "зробити Францію знову великою"? Але, певна річ, з такою програмою годі мріяти про щось подібне. Тож виборцям залишається обирати між холерою та чумою, що, ймовірно, надало б непогані шанси Марін Ле Пен на перемогу в другому турі виборів. Все, кінець! Лише завдяки Меланшону, який так само затято впертий, як і лівий, швидше за все, вдасться попередити цей жахливий сценарій.
Жодних альтернатив Макрону
Звідси висновок - французи мусять, так, саме мусять порозумітися та відправити в другий тур кандидата, за якого могли б проголосувати як консерватори, так і соціалісти. Можливо, доведеться заплющувати очі, але відраза не має бути аж занадто сильною! У такому разі Амон виходить з гри, як, власне, й Франсуа Фійон. Хоч рейтинг кандидата від партії "Республіканців" дещо оговтався від наслідків скандалу навколо його дружини, але сам скандал залишив на репутації Фійона плями, які не змити й не простити. Так само вважає й багато виборців.
Тож єдиним виходом лишається Емануель Макрон. Тут треба зразу застерегти: 39-річний кандидат не зможе втілити все те, чого від нього очікують його захоплені прихильники. Якщо ж Макрон справді стане таким собі французьким Обамою, як його дехто називає, то тоді це буде швидше за все пізній Обама, а не той месія, якого ми бачили під час передвиборчої кампанії 2008 року.
Попри всі такі розмови, Макрон не може втілювати собою довгоочікувані зміни в французькій політичній системі. Перефразовуючи відомий біблійний вислів, він вливає старе вино в нові бурдюки, на яких виблискує назва нового руху Макрона "Вперед". Фактом лишається те, що Макрон навчався в елітарній "кузні кадрів" - Національній школі адміністрації, посідав посаду міністра в уряді Франсуа Олланда, а політика останнього була просто катастрофічною. На додачу він був інвестиційним банкіром. У Франції кожна з цих трьох обставин діє на електорат як червона хустка на бика.
Трохи Обама
Попри все Макрон лишається переконливою відповіддю на злет Марін Ле Пен. Він збагнув, що безглуздо вишукувати голоси на свою користь у каламутних водах електорату "Національного Фронту", так само як і колишній президент Ніколя Саркозі, який теж балотувався на посаду президента цього разу. Здається, що виборці Марін Ле Пен взагалі не тямлять, що відбувається за межами їхньої політичної секти. Вони слухають гуру Марін, яка так мило посміхається та водночас розточує отруту. В будь-якому разі, Ле Пен може розраховувати на підтримку своїх традиційних виборців, навіть незважаючи на те, що органи юстиції проводять обшуки в її офісах, а керівницю її штабу звинувачують у фінансових махінаціях на суму в кілька сотень тисяч євро. Але "тефлоновій" Марін Ле Пен все це не зашкодить.
Та повернімось до Макрона. У його орієнтованій на Європу, відкритій до світу програмі, виваженій між лівими та правами, багато французів можуть знайти для себе те, що їм до душі. На додачу, вона ще й досить розмита, тож Макрон може використати свою харизму та особисту біографію як площу для маневру. Тоді це вже трохи Обама.
Утім, як показали результати останніх опитувань, серцебиття передвиборчої кампанії Макрона дещо ослабло. Тож досвідчений Франсуа Бейро пішов на негайні дії та зняв свою кандидатуру. "Операція" виявилася спробою стабілізації, аби перешкодити приходу до влади інших кандидатів та втіленню найжахливіших сценаріїв формування уряду, насамперед уряду Марін Ле Пен. Попри таку "операцію", фінал передвиборчої боротьби в Франції лишається невідомим.