Коментар: На Балканах тепер слово за ЄС
Це навіть не переконливий аргумент, а формула, з якою можуть погодитися всі без винятку політичні партії Німеччини та інших країн ЄС стосовно політики щодо біженців: метою має стати покращення ситуації у країнах, звідки походять біженці, і то настільки щоб люди більше не мали причин залишати батьківщину. Насамперед, стосовно Африки європейці залюбки проголошують оцю довготермінову стратегію.
Усі прагнуть у ЄС
А хто думає це заперечувати? Однак, варто поглянути на країни Західних Балкан, аби засумніватися в швидкому втіленні цього задуму. Йдеться передусім про Албанію, Боснію і Герцеговину, Косово, Македонію, Чорногорію та Сербію. Усі ці країни прагнуть вступити до ЄС, а Брюссель, своєю чергою, надав їм чітку перспективу членства, звісно, за умови, що вони виконають політичні та економічні передумови.
Албанія, Македонія, Чорногорія та Сербія взагалі вже вважаються кандидатами на вступ до ЄС, тобто вони просунулися на цьому шляху на крок далі. Особливий випадок - Боснія і Герцеговина. Ця країна, яку населяють ворожі один до одного через війну у Югославії народності, перетворилися практично на протекторат Об'єднаних Націй та ЄС.
Відповідно сильним є і вплив Заходу з метою стабілізації, примирення, відбудови державних структур та економічного відродження. Так само і в Косовому, міжнародний статус якого й досі ще остаточно не визначений, ЄС відіграє завдяки своїй місії EULEX визначальну роль при відбудові адміністративних структур, поліції та юстиції.
Двадцять років відбудови
Іншими словами, вже близько 20 років, а саме з моменту завершення війни у Югославії, унаслідок якої усі ці держави, за винятком Албанії, і постали, ЄС домагається за допомогою стимулів, чималих грошей та радників на місцях саме цього: створити умови, за яких люди бачили б власне майбутнє у своїх країнах.
Однак нині треба визнати: 20 років направленої на стабілізацію політики в незначному за мірками ЄС регіоні, який до того ж, розкинувся посеред Європи, очевидно цієї мети не досягли. Інакше б не шукали щомісяця тисячі людей з цих країн свого щастя в Німеччині.
Якщо ця стратегія зазнала фіаско в країнах Західних Балкан, де панують відносно сприятливі умови, що ж тоді можна очікувати від неї у країнах Західної та Північної Африки?
Брюссель добровільно випустив необхідні важелі
А втім, було б хибно впадати через це в розпач та цілком відмовлятися від згаданої мети. Адже почасти причиною провалу задумів ЄС став всього-на-всього брак рішучості в досягненні ним самим згаданих цілей. Приклад - Сербія та її політика щодо національних меншин.
Майже всі кандидати на отримання статусу біженця з Сербії у Німеччині - це роми. Навіть канцлерка Анґела Меркель визнає значну дискримінацію ромів у Сербії. Водночас німецький уряд вважає Сербію "безпечною країною походження".
Але захист прав національних менших - це одна з найважливіших передумов для вступу в ЄС будь-кого з країн-кандидатів. Тобто ЄС має усі важелі впливу та тиску на Сербію, що є кандидатом на вступ до Євросоюзу, треба їх лише використати.
Прем'єр-міністр Сербії Александер Вучіч заявив під час візиту канцлерки до Белграда в липні поточного року, що біженці - це "спільна проблема", для вирішення якої потрібна європейська допомога - лицемірна заява на тлі систематичної дискримінації меншини ромів.
Тож послання Белграда має прозвучати чітко й зрозуміло: Поки ви самі утискаєте свої меншини, ви не просунетесь на шляху до членства в ЄС ні на крок. Варто лише змусити себе до такої виразності. І вона, швидше за все, матиме результат.