Усе відбувається прекрасно, вочевидь подумав російський президент Володимир Путін під час передріздвяного саміту в Парижі. Захід та Україна готові до легких поступок, щоб зачарувати його, недоторканного господаря Росії, та домогтися документа щодо вмиротворення ситуації на Донбасі. Утім, багато нового у ньому не з'явилось: прагнення встановити вже 21-е перемир'я та обмінятись утримуваними. Політичні кроки мають бути обговорені лише через чотири місяці.
Для господаря Кремля перемовини були легкими, оскільки його візаві можуть лише з надзвичайними зусиллями демонструвати єдність. Французький президент Еммануель Макрон загравав з Путіним та говорив про нове партнерство, у якому Росія має бути зацікавлена. При цьому індивідувальні ініціативи амбітного француза починають вже протроху дратувати німецьку канцлерку Анґелу Меркель (Аngelа Merkel). Під час саміту НАТО тиждень тому перед цілим світом вона висловила незгоду Макрону, коли той сказав, що Альянс "перебуває в комі". Східні члени НАТО застерігають щодо Росії, Франція ж хоче знову пустити її в пристойні кола. Макрон і Меркель - разом, до речі, - чинять тиск на Володимира Зеленського, котрий з шоумена перетворився на президента, - він має, будь ласка, проявляти більше гнучкості та йти на поступки. Ставлення ЄС до російського газогону "Північний потік-2" не є одностайним. Німеччина дивиться на нього позитивно, чимало держав на сході Євросоюзу - нещадно критикують.
Без Росії нічого не йде, але з Росією також складно
З огляду на такий стан речей, Путін, власне, може розслаблено відкинутись у кріслі та чекати. Звичайно, він зацікавлений у тому, щоб позбутись обтяжливих санкцій ЄС. Однак потерпання від них не настільки великі, щоб він полишив свої претензії на свій контроль у східній Україні, а тим більше - відмовився від Криму. У Парижі офіційно взагалі не говорили про анексований Росією український півострів. Конфліктом, що підігрівається на невеликому вогні, він може тримати в напрузі Захід, що його Путін вважає своїм ворогом. Та й практично виключити подальше зближення України з ЄС і НАТО - оскільки приєднання до них країн з наявними конфліктами неможливе. Такий же рецепт Путін використовує й у Грузії, від якої він відтяв Південну Осетію.
Захід і Україна потребують Путіна настільки сильно, що Макрон, Меркель і Ко сідають з російським президентом за стіл переговорів, хоча вони й підозрюють, що саме він стоїть за збиттям над Донбасом пасажирського літака рейсу MH17, отруєнням колишнього російського агента Сергія Скрипаля та його доньки у Великобританії, а зараз ще і, ймовірно, вбивством у Берліні грузинського громадянина. З німецької та французької точки зору, спонукати Путіна до поступок дуже складно, тим більше, що відносини з найбільшим партнером у НАТО - США - нині щонайменше суперечливі. Президент США Дональд Трамп з незбагненних причин вважає Володимира Путіна "чудовим" хлопцем, незважаючи на те, що той досі ні на сантиметр не пішов Трампу назустріч.
Якщо й цього усього Путіну замало як доказу своєї сили, йому достатньо поглянути на вулиці Парижа - французька столиця паралізована безстроковим страйком. Розлючені протести проти Еммануеля Макрона. Розбрат у внутрішній політиці є поганим тлом для сильної зовнішньої політики. А що Анґела Меркель? Від німецької канцлерки, яка під час перших перемовин у "нормандському форматі" у 2014-му та під час укладення мінських угод ще відігравала важливу роль, у Парижі було чути лише тихі слова. Для російського президента, який на різноманітних постах перебуває при владі довше, ніж Анґела Меркель, очевидно: її політичні дні лічені. Коаліція в Берліні тріщить по швах. То чого ж зараз іти на поступки? - вочевидь, розмірковує стріляний росіянин.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.