Коментар: Революція гідності в Україні

1989-й рік виявився роком разючих змін у Європі. У Німеччині впав Берлінський мур. А мужні громадяни на просторі від Таллінна та Варшави до Бухареста й Софії звільнилися від радянської опіки. Через майже 25 років люди в Європі знову розпочали боротьбу за свободу й демократію. Під час Євромайдану українці рішуче виступили проти авторитарної й корумпованої влади. Метою протестів була нова Україна з правовою державою та демократією. Країни Євросоюзу слугували для багатьох демонстрантів взірцем.

Упродовж кількох місяців сотні тисяч громадян мерзли на Майдані Незалежності в Києві й на центральних площах інших українських міст. Їх не зупинили ані морози, ані дедалі брутальніший тиск з боку державної влади. Врешті-решт люди домоглися змін. Можновладці капітулювали та дременули до Росії, яка підтримувала режим і таврує протести ще й по сьогодні як державний переворот. Кремль боїться, що втратив свій вплив в Україні, і вважає розвиток подій у сусідній країні загрозою для власної безпеки. Люди ж в Україні називають те, що сталося, "Революцією гідності", бо вони більше не хочуть терпіти приниження з боку авторитарного режиму і дозволяти, щоб їх далі обкрадали.

Масові протести проти насильницького режиму

Спричинив масові акції протесту тодішній президент Віктор Янукович. Під тиском Росії він 21 листопада 2013 року несподівано зупинив процес підготовки до асоціації між Україною та ЄС. Навіть попри те, що саме його уряд вів тривалі переговори про цю асоціацію. "Ми йдемо на Майдан, хто з нами?" - такі були тоді пости розчарованих українських користувачів у соціальних мережах.

Протести швидко перетворились на масовий рух, зачепивши практично всі соціальні верстви. Що брутальніше уряд вдавався до придушення та насильства, то сильнішими ставали протести. У протестах брали участь також націоналістичні групи та екстремісти. Та під час президентських та парламентських виборів, що відбулися після цих подій, впевнену перемогу дістали демократичні й реформаторські сили. Таким чином українці сказали рішуче "Ні!" радикалізму - у тому числі й антиросійському, - і це під час нав'язаної Росією війни, де задіяні і зброя, і пропаганда.

Олігархи й надалі смикають за нитки

Українці просто вражаюче скористалися своїм правом на самовизначення. Утім, "Революція гідності" ще не завершилась. Вибори демократично легітимізували зміну влади в Україні. Але вимоги, що висувала громадськість, у жодному разі не виконано. Олігархи й досі становлять справжню силу в Україні, яку вони вже багато років контролюють. Вони представлені й у новому парламенті. Навіть одіозні політики, що за правління Януковича доклали руку до того, щоб ухвалити драконівські закони, які обмежували свободи та права громадян, аби задушити протести, й досі на політичній арені.

Проте, ще є надія. Її покладають на представників Євромайдану. Особливо на тих, кому вдалося потрапити до парламенту. Вони можуть привнести свіжий вітер в українську політику. Разом зі знаними політиками вони тепер мають подбати про втілення реформ, які вже давно назріли.

Боротьбу за гідність ще не завершено

Тут ідеться про незалежність юстиції, демократичний контроль над досі всемогутньою міліцією. А ще треба покласти край хабарництву, так само як і безсоромному збагаченню політичних еліт, як це було досі. Лише тоді головні вимоги Євромайдану буде виконано. Лише тоді громадяни в Україні зможуть справді жити в гідності і відсвяткувати успіх здобутків "Революції гідності".

Та зараз найбільша небезпека для України надходить з Росії. Усіма засобами Кремль хоче завадити виникненню справді вільної України. Анексія Криму та війна на Донбасі дестабілізували країну в політичному, економічному і військовому відношенні. Українці небезпідставно вважають російську політику агресією. Минуло вже 25 років відтоді як скінчилось поневолення Радянським Союзом Східної Європи. І от знову європейський народ мусить виборювати своє право на самовизначення. Тут ідеться не лише про сфери впливу, а й про людську гідність.