То була політична образа, котрої завдають одна одній лише держави, що перебувають у стані глибокої ворожнечі. Однак, якщо така образа затьмарює відносини між країнами, котрі ще нещодавно зафіксували в двосторонньому договорі непохитну дружбу, тоді це має бути коханням. Або любов'ю, у якій розчарувався. Останнє, як відомо, гірше, ніж образа.
Вже протягом чотирьох років міжнародний консорціум під керівництвом росіян проводить спорудження газопроводу, котрий проляже дном Балтійського моря. Називається цей газогін "Північний потік-2". Практично одразу з моменту появи цього проекту, його не злюбили східноєвропейські члени Європейського Союзу. Дехто зі східних країн-членів ЄС його навіть зненавидів.
Однак через те, що до консорціуму, котрий займається спорудженням газопроводу, крім німецьких підприємств, входить також один французький напівдержавний енергетичний гігант, противники цього проекту в Брюсселі нічого не могли вдіяти. Коли Німеччина та Франція живуть у злагоді, тоді вони визначають курс у ЄС.
І тут раптом 7 лютого багатьох у Берліні ошелешила новина щодо раптової зміни позиції Парижа. У столиці Франції заявили, що французький уряд приєднується до критиків проекту "Північний потік-2". Іншими словами, цьому проекту, що вже перебуває на фінальному етапі реалізації, зашкодять, застосувавши до нього додаткові вимоги ЄС, котрі зроблять його подальшу реалізацію та експлуатацію просто нерентабельною в середньостроковій перспективі.
Саме на це й розраховували противники "Північного потоку-2". Однак до такого не дійшло. Суть подальшої історії така: 8 лютого в останню мить Німеччина та Франція таки узгодилиодин з тих брюссельських компромісів у буквальному сенсі цього слова: багато слів, багато галасу, але все в цілому залишається, як і було.
Банальні наміри й замало дій
Тож навіщо все це? Навіщо ці погрози перейти на другий бік саме тоді, коли канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel) зустрічалася з представниками тих східно- та центральноєвропейських країн, котрі намірилися будь-що перешкодити спорудженню трубопроводу, до пуття не знаючи як саме? І це ж була не єдина образа. Раніше президент Франції Еммануель Макрон повідомив, що наступного тижня не прибуде на Мюнхенську конференцію з безпеки, де він мав спільно виступити з Меркель.
У Парижі вже давно розчаровані тим, що з німецькими партнерами вдається так мало досягти в галузі спільної політики безпеки. А також і тим, що банально сформульовані наміри не призводять до якихось вагомих дій у Берліні. Німці й французи планують спільно випускати літаки й танки, і навіть вже встигли підписати відповідні меморандуми про наміри. Однак щодо експорту озброєнь обидві країни не можуть знайти спільного підходу - занадто різними є стратегічні культури.
Тож можна й далі жваво спекулювати про те, чи не через ці розбіжності Макрон скасував спільний виступ з Меркель, хоч офіційна причина відмови інша. Може тому, що йому не до душі виголошувати врочисті промови, а натомість він воліє, щоб справа посувалася. До речі, у німецько-французькій угоді, підписаній нещодавно в Ахені, Макрон та Меркель прописали дуже тісну зовнішню та безпекову політику. У тій же угоді зазначається, що обидві сторони мають заздалегідь узгоджувати всі важливі європейські політичні рішення, щоб виступати зі спільною позицією.
Однак під час зиґзаґів навколо трубопроводу "Північний потік-2" цього не сталося. Власне, Берлін теж схилявся та й досі схиляється до одноосібних політичних кроків, не узгоджених з партнерами в Парижі. Тож, якщо подивитись на галас навколо "Північного потоку-2" саме з цієї точки зору, то все постає у дещо іншому світлі. Виходить, що це - свого роду ляпас у відповідь на образу у спорі, хто в майбутньому задаватиме тон. А ще це - прояв боротьби за владу, адже хто себе любить, той за владу бореться.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.