Росія розірвала ще одну нитку, яка пов'язувала її з Україною. Уряд виконав розпорядження Володимира Путіна і запровадив санкції проти 322 фізичних та 68 юридичних осіб з України. У списку санкцій - майже всі більш-менш значущі політики України за винятком президента Петра Порошенка і міністра закордонних справ Павла Клімкіна.
Путін махнув рукою на Порошенка?
Звісно, в Кремлі розуміють: голова Верховної Ради Андрій Парубій не тримає рахунок в "Сбербанке России", а міністр внутрішніх справ Арсен Аваков навряд чи має намір відпочити цього літа в Сочі. Головна мета санкцій, запроваджених у відповідь на аналогічні заходи Києва, - завдати удару по залишках бізнес-інтересів української еліти в Росії. І Путін, і Медведєв про це прямо говорили. Виходить, що своїми діями вони "чистять" український правлячий клас, частина якого справді схильна вважати, що бізнес може і повинен існувати окремо від патріотичних почуттів.
У Москві, схоже, не полишають надій натиснути на президента України через власників підсанкційних компаній і змусити його бути більш поступливим у донбаському питанні. Як сказав мені один чільний дипломат ЄС, "Путін каже нам, що не зробить ані кроку доти, доки Порошенко не почне першим втілювати в життя мінські угоди". Українському президентові у 2019 році доведеться важко поборотися за переобрання. Він - верховний головнокомандувач армії держави, що воює. Уявити собі, що Порошенко саме в цей момент піде на поклін до Путіна, просто неможливо.
Однак у Москві розуміють також інше: головною темою українських президентських виборів буде стан економіки і соціальної сфери. Путін і Медведєв кілька разів повторили, що санкції не направлені проти простих українців, які працюють в Росії. Схоже, Кремль сподівається, що простий народ втомився від війни і буде готовий прислухатися до тих політиків, які будуть готові зробити кроки назустріч Москві - в обмін на відновлення економічних зв'язків. І якщо Порошенко на такий розмін не готовий, то можуть знайтися інші.
Юлія Тимошенко і остання надія Кремля
Наприклад, Юлія Тимошенко, яку багато хто і в Україні, і в Росії вважає здатною піти на домовленості з Путіним. Доказом цьому служив підписаний нею під час перебування на посаді прем'єрки газовий договір з Москвою в 2009 році. При цьому якось забувають, що в Кремлі пальцем об палець не вдарили, щоб допомогти Юлії Володимирівні, коли її посадив до в'язниці Віктор Янукович.
Та і її висловлювання останніх років нічим не відрізняються від офіційної лінії Києва. Тепер лідер партії "Батьківщина" включена до списку санкцій. Що не завадить любителям конспірології вважати цей крок Москви хитромудрою спробою підняти рейтинг Тимошенко в очах патріотично налаштованого електорату.
Однак для російського керівництва не запровадити заборон проти лідера однієї з головних партій України в нинішній ситуації немислимо і алогічно. Та й не зможе Юлія Тимошенко кинутися в обійми Кремля, навіть якщо виграє вибори. Надто вже змінилося за роки війни українське суспільство. Політичний клас країни, звичайно, серйозно корумпований. Але російська інтервенція і тисячі загиблих у боротьбі з нею військових і добровольців провели незримі червоні лінії, які не вдасться переступити. Іноді мені здається, що російське керівництво цього до кінця не розуміє. Але, може бути, що воно навпаки, нарешті, усвідомило правду?
Розглядати місця народження підсанкційних українців - значить заново проходити географію Радянського Союзу. Крім власне України (там народилися більшість) тут і Володимирська область з Ленінградом, і Азербайджан з Туркменією. Суха постанова уряду, підписана Медведєвим, матиме мінімальні практичні наслідки. Натомість вона стала ще одним документальним доказом смерті радянської імперії, нехай і затягнутої. І остаточним свідоцтвом про розлучення України і Росії.
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, ведучий програм телеканалу "Дождь". Автор щотижневої колонки на DW.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle у цілому.