Коментар: Пригоди Туреччини в ЄС завершаться

Вотум турецьких виборців, які 10 серпня вперше всенародно обирали президента держави, безапеляційний: прем'єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоган комфортно подолав 50-відсотковий бар'єр уже у першому турі. Цей результат встановлений демократичною процедурою, а тому не підлягає оскарженню. Утім, це тільки одна сторона медалі. Інший її бік позначений страхом подальшого пертворення Туреччини у ісламістську республіку - зі зростаючим тиском релігійних приписів для громадян у повсякденному житті.

Перемога Ердогана у президентських перегонах посилить руйнацію творіння засновника Турецької республіки Мустафи Кемаля Ататюрка. Кемалістична еліта протягом минулих років не сприймала цю загрозу належним чином: її зарозумілість на тлі багатьох проблем, які суттєво ускладнювали життя людей, і призвела до політичного status quo у Туреччині. Адже тільки на цій основі могла нарощувати оберти ісламсько-консервативна Партія справедливості та розвитку (AKP), котра увійшла у політику, отримавши 34 відсотки голосів на парламентських виборах 2002 року. З тих пір АКР виграє кожні вибори і, ось, коронувала свою політичну владу вступом свого голови і очільника уряду на посаду президента Туреччини.

Ердоган знає, чого хоче пересічний громадянин

АКР виникла на розвалинах чотирьох релігійних партій. З кінця 1960-х до середини 1990-х вони були заборонені як "центри фундаменталістської діяльності". Утім, досвід їх функціонування став запорукою того, що Ердоган напевно знає, де саме середньостатистичному громадянину Туреччини "тисне взуття", чого він потребує і чого хоче. І нині виборці віддали належне цьому знанню. Хоча, перше за все, на президентських виборах Ердогана оцінили за те, що він дав турецькому народу нове почуття власної гідності на ґрунті релігійних цінностей.

Те, що при цьому суттєво обмежаться свобода думки і слова та демократичні процедури, те, що на міжнародній арені Туреччина посяде відносно соромливе місце в останніх рядах, Ердогана не цікавить. Його прихильники ігнорували масивні закиди у корупції та зловживанні владою Ердогану, членам його сім'ї та політичного оточення, що стали ціною за досягнуте відносне благополуччя турків.

Achtungserfolg für den Kurden Demirtaş

Ердогана обрано на п'ять років. 60-річний політик напевно відбуде на посаді глави держави і другий строк - це можна передбачити з достатньою вірогідністю, адже тоді на час святкування 100-ліття заснування республіки у 2023 році він увійде в історію як людина, котра ліквідувала реформаторське творіння Ататюрка. Новий режим - президентська система правління з маргіналізованим у своєму значенні парламентом - дуже вписується у такий сценарій. Саме тому Ердоган завжди говорить про "стару" та "нову" Туреччину.

Його опонент на виборах Екмеледдін Іханоглу за підтримки 14-ти партій набрав майже 39 відсотків голосів. Успіх, заснований лише на повазі до імені, отримав і 41-річний курдський політик Селахаттін Деміртас - його підтримали дев'ять відсотків тих, хто брав участь у голосуванні. На цій основі можна спрогнозувати, що його прокурдська партія на наступних парламентських виборах подолає 10-відсотковий бар'єр.

Вплив Європи скорочується

Та навіть якщо у Туреччині Ердоган у декого і викликає повагу, над його зовнішньополітичним іміджем треба добре попрацювати. В оточенні кризових регіонів у Іраку, Сирії, Секторі Газа, Україні, а також на тлі конфлікту, що розгортається між Азербайджаном та Вірменією у Нагірному Карабаху, Ердоган повинен запевнити міжнародних партнерів, що він не підливатиме олії у їхній вогонь. Адже саме це він робив у минулому доволі часто.

ЄС і, перш за все, Німеччина повинні будуть витримати зростаючу некомфортність Ердогана. Однак вже зрозуміло, що пригоди Туреччини в ЄС неминуче добігають кінця. Звичайно, кінцем світу для турків це не стане, однак можливості впливу ЄС на розвиток країни зменшуватимуться.