Політика Меркель щодо біженців і ЄС
Анґела Меркель зі своєю позицією щодо політики біженців у Європі - досить самотня. Хто, як і вона, вважає, що обмежень у прийомі прохачів притулку та біженців не має бути, стикнеться в якості глави уряду з проблемою - особливо у тому разі, коли думає, що інші європейські держави повинні мати схожі погляди. Саме тому план Меркель щодо "справедливішого" розподілу біженців всередині ЄС наразі з тріском провалився. Оскільки її європейські партнери бачать це наступним чином: чому ми повинні "віддуватися", коли Меркель надсилає світу запрошувальні сигнали?
Реакція правопопулістів на кшталт Марін Ле Пен та Віктора Обрана не повинна сильно хвилювати Меркель. Значно важливішою була зрештою думка президента Європейської Ради Дональда Туска. Натякаючи на позицію Меркель, завбачливий та розважливий поляк сказав, що хвиля біженців "надто велика, щоб її не зупинити". Спроба нав’язати всім країнам ЄС обов’язкові квоти на прийом біженців, за словами Туска, межує з "політичним примусом".
Дональд Туск - голос противників Меркель
Окремі німецькі політики почувалися обуреними і вважали, що президент Європейської Ради тим самим перевищив свої повноваження, мовляв, зрештою він повинен сприяти консенсусу. Однак цей випад дав зворотній результат, оскільки Туск знав, що за ним стоїть переважна більшість урядів країн-членів ЄС. А Меркель зі своєю позицією - на самоті.
Чіткі слова критики на адресу курсу Меркель наприкінці року почастішали - навіть від людей, які у багатьох інших питаннях підтримували канцлерку. Прем'єр-міністр Нідерландів, християнський демократ Марк Рютте нещодавно заявив: "Як ми знаємо з прикладу Римської імперії, великі імперії занепадають, коли їхні кордони погано охороняють". І навіть лояльний соратник Меркель - міністр фінансів Фольфґанґ Шойбле - порівняв неконтрольовану міграцію з "лавиною", яку може спричинити "необережний гірськолижник".
Внутрішні конфлікти Європи поглиблюються
Меркель у принципі залишилася вірною своїй лінії. І тим самим вона, сама того не бажаючи, поглибила внутрішні конфлікти в Європі. Усюди на виборах посилюють свої позиції праві партії, все частіше чути сумніви щодо доцільності Шенгенської зони з відсутністю контролю на внутрішніх кордонах. А тут ще й вимальовується важкий побічний ефект у Великобританії, де щонайпізніше у 2017 році повинен відбутися референдум щодо подальшого членства країни в ЄС.
Там настрої змінилися убік виходу країни з ЄС - безпосередній наслідок неконтрольованої імміграції до Євросоюзу. І хоча Великобританія змогла відкараскатися від усіх механізмів з розподілу біженців, а також не належить до Шенгенської зони, однак розрахунок британців наступний: якщо Німеччина за кілька років надасть громадянство мільйонам біженців, вони - з огляду на свободу пересування та працевлаштування в ЄС - отримають право оселитися в Об'єднаному Королівстві.
Без відгородження не обійтися
ЄС започаткував багато правильних ініціатив у політиці щодо біженців: боротьба з причинами виникнення; підтримка країн навколо Сирії; допуск обмеженої міграції з метою працевлаштування. Однак навіть якщо всі вони і дадуть певний результат - а на великий успіх сподіватися не варто - все одно у підсумку без відгородження Європи не обійтися. І ЄС не повинен покладатися лише на Туреччину, мовляв, вона стримає біженців від намагань потрапити до Європи. Ні, цим неприємним завданням повинен головно зайнятися сам Євросоюз.
Важливою темою в 2016 році буде убезпечення зовнішніх кордонів ЄС. Якщо цього не вдасться досягнути, то, як цілком слушно застеріг заступник глави Єврокомісії Франс Тіммерманс, "провалу зазнає не лише Шенген, а й Європа". Меркель кілька років тому те саме сказала про євро. І це твердження тим більше справедливе щодо питання міграції.