Коментар: Перед поверненням до "холодної війни"

Для ЄС це вже успіх, що він згуртовано виступив після кризового саміту щодо України. Деякі керівники урядів країн Центральної та Східної Європи, чиї держави розташовані поблизу України, або які були колись радянськими сателітами, бажали би більшої жорсткості. Німеччина та Великобританія погодилися пригрозити санкціями, зціпивши зуби. Зійшлися на золотій середині, тепер є рішення, котре, утім, не спирається на конкретний ультиматум. Залишається ще багато місця для дипломатії, і це добре.

Адже, власне, той шпагат, з яким хоче впоратися ЄС, ще попереду: ЄС хоче зберегти українську державу, спонукати Росію відступити і водночас у жодному разі до останнього не йти на військове протистояння. Це спрацює лише тоді, коли ЄС і США виступатимуть спільно. А щодо можливості такої синхронізації є певні сумніви, адже американський президент уже наклав санкції, про які Європа ще тільки розмірковує.

Санкції, від яких ще не боляче

ЄС вийшов на перший рівень ескалації. Але цього, побоююся, не вистачить, щоб спонукати Росію та президента Путіна до поступок. Путін ще перебуває далеко не на межі своїх можливостей. Він дав це відчути представникам ЄС, коли під час саміту стало відомо, що російський парламент хоче полегшити приєднання до Росії територій чужих держав. Шлях, яким тепер пішов ЄС, мусив би швидко привести до відчутних економічних санкцій, щоб влучити президентові Путіну у можливе болюче місце - по гаманцю. Тоді як ЄС ще не хотів називати конкретних економічних санкцій, США вже дали зрозуміти, до чого це все може призвести. Вони перевіряють, чи можливо збільшити постачання зрідженого газу до Європи, щоб відв'язатися від російського експорту.

ЄС сподівається, що російська сторона погодиться на створення групи для переговорів, щоб дипломатичних шляхом знайти рішення. Це буде складно, оскільки Росія не визнає уряд України. Це буде складно, оскільки Росія, як це не абсурдно, досі заперечує, що вона взагалі відряджала війська до Криму. Володимир Путін ще трохи повипробовує рішучість і правдоподібність намірів Заходу. Після референдуму в Криму у середині березня, імовірно, він відповідно до "бажання" маріонеткового кримського уряду візьме півострів під свій захист. Я побоююся, що Крим для України вже втрачений. Тепер ідеться лише про те, щоб запобігти розколу країни на проєвропейську Західну Україну та проросійську Східну Україну. Кримський конфлікт залишатиметься без розв'язання ще упродовж багатьох років. Таких невирішених конфліктів у Європі не бракує: Кіпр, Косово, Абхазія, Південна Осетія. Хоча обставини там скрізь інші, але дипломатам якось вдалося заморозити ці конфлікти так, щоб уможливити управління.

Поступки могли би стати найкращим шляхом

Ситуацію в Криму можна було б змінити тільки тоді, якби західні країни масштабно застосували армію. Але ніхто не хоче ризикувати прямим збройним протистоянням з країною, котра має атомну зброю. Звісно, Володимир Путін це знає, тож може відносно спокійно реагувати на кризовий саміт ЄС і його серйозні заяви.

Я ще застав часи "холодної війни" - блокове мислення, яке все паралізувало і визначало погляд на світ. Після падіння Берлінського муру та розвалу Радянського Союзу народи Європи насправді сподівалися, що "холодна війна" вже позаду і ніхто не зможе її знову зробити гарячою. Мене змушує замислитися те, як швидко ми сповзаємо назад, у часи конфронтації Сходу та Заходу. Йдеться вже не лише про Крим, ми - посеред європейської кризи, можливо, найглибшої за десятиліття. Нова конфронтація може мати наслідки для всього світу, оскільки Росія, США та ЄС, власне, мусять спільно працювати над згортанням атомної програми Ірану, у Сирії та над утриманням під контролем Північної Кореї.

Чи справді може статися так, що час в геополітичному сенсі повернеться на 25 років назад після падіння Берлінського муру? Ні, європейці мали би переступити через себе, потішити его Путіна, запросити його на супер-саміт і на найвищому рівні поговорити про кризу в Криму і про майбутнє України. Поступки - можливо, єдиний шлях, щоб уникнути ще гірших наслідків.