Коментар: Оманлива пасивність Євросоюзу

На перший погляд усе як завжди: керівники держав Європейського Союзу знову погодили санкції. Те, що Росія, очевидно, вдерлася в Україну, змусило голів деяких держав бодай збагатити свою зазвичай стриману лексику словами на кшталт "неприйнятний".

В когось може скластися враження, що нові санкції - заслабка відповідь на агресію Росії. Але це радше механізм уповільненої дії, який лише через певний час може свою ефективність і допомогти геополітичному розв'язанню проблеми. Окрім того, справжніх альтернатив санкціям просто немає.

Втручання у конфлікт в Україні західних військ навіть не обговорюється. Ані США, ані НАТО не бажають військового протистояння з Росією. Президент Петро Порошенко також каже, що не хоче, аби в Україні перебували іноземні солдати.

Набагато більше Україна хотіла б приєднатися до НАТО. Адже напад на того, хто належить до цього оборонного альянсу, розглядається як напад на усіх союзників, у тому числі США, і загрожує автоматичним ударом у відповідь.

Членство України в НАТО - малоймовірне

Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен вважає, що Україна цілком має право подавати заявку на членство в Альянсі. Але в найближчому майбутньому її вступ малоймовірний. І хоча перед Альянсом якраз постають питання щодо його майбутнього статусу, російсько-українську проблему НАТО за можливістю воліє розв'язувати не військово.

Проблему ж альянс намагається обійти за допомогою обходних маневрів, наприклад посилюючи українську армію у сферах логістики, кібероборони та навчаючи особовий склад.

Усе, що нині справді може зробити ЄС, це піднімати "ціну питання" для росіян, поки вони не зрозуміють, що такі дії, напевно, більше того не варті. Єдиною можливістю для цього є подальші санкції, які торкнуться фінансового та оборонного секторів. Якщо порівняти цифри, то можна констатувати, що Росія при цьому втратить більше, ніж ЄС.

Санкції мають діяти довгостроково

Росія ризикує відрізати себе від найприбутковішого джерела грошей - західного ринку. Чимало гілок російської промисловості залежать саме від Європи. Санкції крок за кроком відчуватимуться сильніше, а в довгостроковій перспективі вони ставатимуть дедалі вагомішими. Путінській політиці експансії необхідно нагадати, що існують загальносвітові норми, які діють із післявоєнних часів.

У статуті ООН 1945 року вказано, що суверенітет базуєтсья на взаємному визнанні держав рівними. Те саме вказано в Гельсинських угодах 1975 року, підписаних СРСР. Росії необхідно дати зрозуміти, що шляху назад не існує: розпад Радянського Союзу не можна виправити, як би цього не хотілося путінському его.

Поверхнева мета санкцій - щоб вони були добре відчутними та щоб Росія відмовилася від подальшого вторгнення в Україну. Але вони також свідчать, що Європейський Союз уже подумав про час, який настане після конфлікту. І коли доведеться знову інтегрувати Росію у глобальну систему.

А якщо Путін не припинить свою політику, якщо він продовжить ізолювати Росію, збільшуючи кількість безробітних у своїй країні? Може, тоді нарешті російська еліта зрозуміє, що настав час допустити до влади адекватніших політиків?