Коментар: Одна воля, один шлях
Ми стали розумнішими? Ми тепер знаємо, які реформи потрібні Кемерону, щоб британці на референдумі сказали Європі "так"? Якщо б це було правдою, можна було б відкрито сперечатися, чи такі вимоги бажані, реалістичні, складні для реалізації, чи мали би бути цілком відхилені. Але після зондувальних візитів Кемерона до кількох країн ЄС ми можемо лише здогадуватися про зміст бажаної реформи. За цим криється тактика. Ніхто не наважується висунутися з укриття. Ні Кемерон, ні Меркель та інші глави урядів, з якими британський прем'єр розмовляв цього тижня. Не хочеться дати себе упіймати на слові, щоб потім не виявитися тим, хто програв.
Утім, загальне спрямування бажань Кемерона чітке: він хоче, щоб на європейському рівні приймалося менше рішень, щоб цей рівень був ефективніший і з меншим застосуванням впливу щодо окремих країн ЄС, ніж раніше. Не все у цьому є суперечливим. Ніхто не має нічого проти зменшення бюрократії і посилення ефективності. Навіть коли Кермерон хоче повернути назад до національного рівня ті компетенції, котрі нині віддані Брюсселю, хоча це й викликає гучний галас у Єврокомісії та Європарламенті, але в країнах-членах ЄС наштовхується на симпатію.
Гарний настрій зникає переважно тоді, коли Кемерон хоче послабити право на вільний вибір місця роботи в будь-якій з держав європейської спільноти. Хоча у Берліні та Парижі розуміють невдоволення британців через іноземців з інших країн ЄС, котрі буцімто переїздять лише для того, щоб отримувати соціальне забезпечення. При цьому статистика весь час засвідчує, що це винятки, а країни, які приймають трудових мігрантів, у підсумку опиняються у виграші. Утім, навіть глави урядів, котрі поділяють таке занепокоєння, хочуть безумовного збереження свободи внутрішнього європейського ринку. Адже якщо європейці сьогодні можуть обирати, де їм жити і працювати у ЄС, то це одне з найбільших досягнень, які пропонує континент. Наші предки могли про таке лише мріяти. Від такого швидко не відмовляються, навіть якщо є певні соціальні зловживання.
Зміна угоди у німецьких інтересах?
Також чітко зрозуміло і те, що ніхто не хоче позбутися британців. Вони, з усіма їхніми особливими побажаннями і усіма їхніми інтригами, просто занадто важливі для ЄС. І навіть сам Кемерон не хоче з легким серцем полишати ЄС, оскільки він у такому разі цілком виправдано має побоюватися економічного кровопускання для своєї країни. А також тому що він хоче запобігти тому, щоб дружньо налаштована до Європи Шотландія відділилася від Сполученого Королівства. Отже з обох боків є принципова надзвичайна готовність зробити так, щоб подальше перебування в ЄС було британцям приємним.
Канцлерка ФРН нині особливо далеко пішла назустріч Кемерону. Фразою "Де є воля, там є і шлях" вона вже більше не виключає навіть змін до угод ЄС, які можуть, за певних умов, навіть бути в інтересах Німеччини. Навіть якщо вона знає, що бар'єр для внесення таких змін є дуже високим, вона демонстративно показала гнучкість. Більшого бути не могло.
Запропонувати щось британцям
Тепер насамперед потрібна вправна дипломатія. Кемерон повинен на наступному саміті ЄС наприкінці липня нарешті конкретно сказати, що саме він хоче. Тоді йтиметься по те, щоб дати йому щось таке, що б він міг вдома подати як виграш для Великобританії, але при цьому треба не чіпати такі досягнення, як свобода внутрішнього ринку. Якщо Кемерон вимагатиме неприйнятного, то його спроба реформування провалиться, і тоді британці справді можуть залишити ЄС. Цього не повинно статися. Усі би від виходу Великобританії з ЄС втратили дуже багато. Звичайно, не глави урядів ухвалюють рішення про членство Великобританії в ЄС, а британські громадяни. Утім, уряд має у своїх руках можливості підготувати ґрунт для їхнього "так".