Німецькі військові в Туреччині. Чому не запитали Бундестаг?!
Ні, це не бойова операція. Поки що ні. Тому уряд не потребує згоди Бундестагу для того, щоб перекинути в Туреччину розвідувальні літаки, оснащені системою AWACS, для участі в місії НАТО.
І все ж розміщення в Туреччині таких літаків у більшій мірі наближає їх до збройного конфлікту, ніж, наприклад, регулярні польоти в повітряному просторі східноєвропейських країн НАТО. Такі польоти запровадили в 2014 році після початку кризи навколо Криму. Відправка розвідувальних літаків у Туреччину - передусім політичний сигнал. Альянс таким чином за допомогою "літаючих очей" посилює свою присутність та чутливість відносно Росії.
Критики, котрі не підтримують лінію німецького уряду, який прийняв рішення без згоди парламенту, можуть все ж нагадати про історичну паралель. У 2003 році, коли в Іраку точилась війна, а в Німеччині при владі був червоно-зелений уряд, над Туреччиною здійснювали польоти німецькі військові на неозброєних літаках-розвідниках НАТО з системою AWACS. Тоді участь у такій місії також не була узгоджена з німецьким парламентом. Фракція вільних демократів у Бундестазі оскаржила це рішення. Лише 2008 року Конституційний суд задовольнив цю скаргу.
У судовому вердикті наголошується, що перед залученням Бундесверу до військової операції НАТО треба було спочатку отримати згоду Бундестагу. Оскільки рішення з парламентом потрібно погоджувати завжди, якщо, "зважаючи на окремі правові та реальні обставини, можна конкретно очікувати втягнення німецьких солдатів у збройний конфлікт", пояснили тоді судді. Такий вирок став, м’яко кажучи, ляпасом для тих, хто приймав політичні рішення у 2003 році. Судді Федерального конституційного суду Німеччини в Карлсруе "заднім числом" побачили конкретну загрозу нападу на сусідню Туреччину з боку Іраку.
Аргументація, яка не переконує
Відтоді минуло 12 років. І от у 2015 році під час політичного затишшя між Різдвом і Новим роком німецький уряд наголошує, що нині не існує конкретної загрози. "Бойовики з терористичного угруповання "Ісламська держава" не мають у своєму розпорядженні військово-повітряних сил, а режим Асада не демонструє намірів щодо застосування авіації проти Туреччини. Крім того, немає конкретних вказівок на те, що Росія планує здійснити напади на Туреччину з повітря", - зазначається у пояснювальній записці уряду, адресованій Бундестагу.
Формально таке пояснення, можливо, є правильним. Але щонайпізніше після збиття російського військового літака в районі турецько-сирійського кордону така аргументація є принаймні непереконливою. Цей інцидент, який відбувся 25 листопада, викликав занепокоєння в усьому світі, сколихнув біржі та звів російсько-турецькі відносини нанівець.
Крім того, через кілька днів після збиття російського літака в кризовому регіоні міністри закордонних справ країн НАТО зібралися в Брюсселі, аби поговорити про складні відносини з Росією. Там власне вони й вирішили скористатись розвідувальними літаками, оснащеними системою AWACS, та таким чином задіяти солдатів Бундесверу до операції.
У Німеччині ця інформація на початку грудня залишилась майже непоміченою. Адже у цей момент у політичний колах Берліна дискутували про нашвидкуруч схвалений Бундестагом мандат на залучення німецьких солдатів до військової операції проти терористичного угруповання "Ісламська держава".
Від того моменту минуло чотири тижні. Часу начебто достатньо, аби поінформувати парламент чи його експертів у сфері військового права про цікаве принаймні з юридичної точки зору питання участі німецьких солдатів у місії НАТО на борту розвідувальних літаків. Якщо справді, як зараз повідомляються, депутати отримали лист в останній робочий день перед різдвяними святами, то це було б щонайменше дивним - і, можливо, мало б певне значення для конституційно-правової оцінки через п’ять років.
До речі, сім тижнів тому біля будівлі німецького парламенту в самому серці Берліна відбулася урочиста церемонія з нагоди 60-ї річниці заснування Бундесверу. Як не тільки не вихваляли Бундесвер як "парламентську армію". За словами голови Бундестагу Норберта Ламмерта, в світі не існує іншої країни, де б збройні сили, які є підпорядковані демократично обраному уряду, мали б таку форму парламентської легітимізації. Такий характер збройних сил як "парламентська армія" зобов'язує. І про це слід пам'ятати при кожному новому рішенні.