Коли 21 листопада 2013 року тодішнє українське державне керівництво на чолі з президентом Віктором Януковичем відмовилося підписувати широкоосяжну Угоду про асоціацію з Євросоюзом, в той самий вечір на Майдані Незалежності в Києві спонтанно зібралася група людей на мітинг. Він позначив початок громадянських протестів, які переросли в Євромайдан - масовий протестний рух проти корумпованого, готового до насильства та проросійського державного керівництва, яке вже за кілька місяців втече з країни.
Переговори щодо угоди між Києвом та Брюсселем тривали роками. Її мета - наблизити Україну до ЄС. Запровадження європейських стандартів та цінностей мало би допомогти покласти край корупції в країні. Багато українців пов'язували з угодою також і можливість подорожувати до ЄС без віз, аби на власні очі побачити, як живуть у Європі.
Українці більше не хочуть російського опікунства
Але замість цього їхня країна ні з того ні з сього опинилася на шляху до абстрактного Митного союзу з Росією. Під час саміту "Східного партнерства" ЄС, що проходив у Вільнюсі 28-29 листопада 2013 року, Янукович офіційно відмовляється ставити свій підпис під угодою з ЄС. З погляду українців це рівнозначно "ні" кращому життю.
Москва перед цим надзвичайно сильно тиснула на Україну. Події року перед самітом дехто називав "економічною війною". Наскільки радикальні заходи Кремль пізніше застосує щодо України - анексія в 2014-му Криму та роздмухування війни на Донбасі, - в листопаді 2013-го не здогадується ще ніхто. Але багатьом українцям уже тоді стало зрозуміло, що Митний союз на тлі агресивних символічних жестів іще до вступу в нього означатиме лише (і ще більше) опікунство з боку Москви.
Повстання проти корумпованого та жорстокого режиму
Швидко стає зрозуміло, на який розмах насильства здатний режим Януковича. Ще в ніч на 30 листопада спецпідрозділ української міліції "Беркут" з надмірною жорстокістю розправився із мирними демонстрантами на Майдані в Києві. Шоковані цією брутальністю, наступного дня на вулиці міста вийшли сотні тисяч людей. Євромайдан перетворився на масовий рух, до якого належали всі соціальні та вікові групи. Наслідком стала Революція гідності, адже люди більше не хотіли бути приниженими, побитими чи обкраденими тодішніми можновладцями.
22 лютого 2014 року вони перемогли в бою з владою. За цей час загинули понад сто людей. Янукович втік до Росії, яка й досі його покриває та унеможливлює його видачу Україні. У Києві над ним заочно відбувається суд у справі про державну зраду.
Чому "революція" - незавершена
Сьогодні українці мають безвізовий режим. До ЄС вони подорожують частіше, ніж раніше. Підписано було й Угоду про асоціацію. Економічні відносини між Україною та Євросоюзом розширюються, від чого виграють, зокрема, й пересічні люди. Утім, "революція" так і лишилася незавершеною. Прорив часів Майдану більше немає кому очолювати серед представників нинішньої влади.
Корупція в Україні процвітає надалі. Правову державу побудувати не вдалося й досі. Партії майже не відіграють жодної ролі в політичному процесі. Політичні рішення і досі приймаються в кулуарах. Олігархи надалі ляльководять. До таких багатіїв-важковаговиків належить і обраний 2014 року чинний президент Петро Порошенко. Для багатьох українців він через це давно уже сам - частина проблеми. Але реальних альтернатив поки що не видно.
Громадянське суспільство отримало завдяки майданному руху новий поштовх. Але воно має недостатньо впливу на владу. Крім того, бути активістом ще й небезпечно. Від часів Євромайдану багато борців з корупцією та журналістів були вбиті. Ніхто цих злочинів поки що не розкрив. Прорив застопорився.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.