Коментар: Москва не відпускає Україну
Упродовж багатьох днів у серпні 1991 року погляди з усього світу були прикуті до Москви. Російською столицею котилися танки. Путчисти прагнули скинути радянського президента-реформатора Михайла Горбачова і захопити владу у країні. Вони зазнали поразки, а з ними зазнав краху і Радянський Союз, збудована за допомогою насилля багатонаціональна імперія, що простяглася від західноукраїнського Львова до далекосхідного Владивостока.
Після поразки путчу Радянський Союз вже не можна було врятувати. Здавалося, з політичного арсеналу Москви зникли імперіалістичні думки та відповідні інструменти гегемонії. Однак це швидко змінилося. Країни, які виникли на руїнах СРСР, могли би чимало про це розповісти. Передусім Україна нині. Її південну частину, Крим, Росія анексувала, Донбас на сході захопили підтримувані РФ сепаратисти. Через 25 років після проголошення незалежності Україна знову веде боротьбу із Москвою.
Імперська спадщина
Цими днями про путч у Москві згадували зі змішаними почуттями. Лише кілька людей вийшли на мітинги у пам'ять про драматичні події. Розпад Радянського Союзу багатьма росіянами і досі сприймається як трагедія, тому що їхня країна перестала бути імперією, яка могла присвоїти собі право встановити контроль над іншими народами в ім'я єдиної ідеології.
Утім, згадки про путч чільному російському керівництву не до вподоби передусім з іншої причини. Улітку 1991 року тисячі росіян набралися сміливості та вийшли на демократичний протест проти кліки офіцерів спецслужб та військових, які й досі мають вплив у Росії. І ніщо не лякає їх більше за демократичні народні виступи на зразок тих, які знайомі Україні.
Розрив із Москвою
Провалений путч приніс радянським республікам свободу. Безпосередньо після нього, 24 серпня 1991 року, парламент у Києві проголосив незалежність України. Білорусь та інші держави невдовзі зробили те саме. Країни Балтії, передовсім Литва, а також Грузія на цей час уже проголосили незалежність.
Формально розрив Києва з Москвою пройшов швидко. Однак Україна ще довго вагалася, орієнтуватися їй на Росію чи на Захід. Лише тривале політичне та економічне втручання, але передусім військове вторгнення Кремля 2014 року остаточно відвернуло Україну від Москви.
Поки Білорусь за президента Олександра Лукашенка і дотепер перебуває у політичному застої, в Україні за минулі роки розвинулося сильне громадянське суспільство. Саме воно штовхає президента Петра Порошенка та уряд до реформ і євроінтеграції. Уже досягнуто чимало успіхів. Проте корупція в Україні й досі має місце. Олігархи теж знову непогано влаштувалися. Реформування судової системи стартує дуже повільно. Ще однією проблемою лишається виборче законодавство.
Кінця конфлікту не видно
Однак найбільшою проблемою є протистояння з Росією. Адже в довгостроковій перспективі воно може і далі дестабілізувати ситуацію в Україні, аж до загрози її існуванню. Політичних рішень ані щодо Криму, ані щодо Донбасу і досі не видно. Ні Москва, ні Київ не доклали усіх можливих зусиль, аби втілити мінські угоди. Росія має більше можливостей для цього. Тож Україна потребує більше міжнародної підтримки.
Не варто вірити у те, що Росія найближчим часом збирається вивести свої війська з України. Москва не хоче відпускати Київ. Ідея імперії надто міцно засіла у головах кремлівських політиків.