Останні два тижні були не просто доленосними днями для окремо взятої канцлерки ФРН, а мали набагато більше значення. У цей час у запеклій боротьбі вирішувалося питання, як у корені виглядатиме європейська політика щодо біженців. Перемогли сили, які зробили ставку на ізоляцію. Перемогли політики, які в майбутньому хочуть стримувати людей від того, аби вони взагалі ступали на небезпечний для життя шлях через Середземне море. За допомогою посиленого захисту кордонів, але й таборів у Північній Африці. У них у майбутньому біженці муситимуть чекати, поки визначиться, чи чекають на них у Європі - або ж тому, що вони мають право на притулок, чи через те, що вони потрібні як робоча сила. Суттєво жорсткіше з біженцями поводитимуться в майбутньому і в самій Європі: біженців, у теорії, одразу ж розміщатимуть у центрах чи таборах, їхні справи в пришвидшеному порядку розглядатимуть, і небажаних гостей так само швидко знову відправлятимуть назад.
Трагікомедія в німецькій політиці
Великі плани, які минулого тижня Анґела Меркель (Angela Merkel) розробила разом зі своїми європейськими колегами, означають кінець її дотеперішньої політики відкритих кордонів. Плани, які зрештою все ж спонукали міністра внутрішніх справ Німеччини Горста Зеегофера (Horst Seehofer) до компромісу та поклали край трагікомедії останніх днів і завдяки яким, принаймні поки що, врятували німецький уряд від розвалу.
Це добра новина. Не лише для Німеччини, але й для Європи. Адже лише провокатори-популісти зацікавлені в тому, аби під час цієї фази загальної розгубленості найбільша економіка Європи потонула в урядовій кризі з непередбачуваними наслідками. Стабілізуюча міць цієї країни є надто важливою. Це іще одна причина, завдяки якій Анґелі Меркель вдалося так швидко зібрати разом лідерів Євросоюзу на саміт, на якому вдалося досягти згоди щодо засад цієї нової європейської міграційної політики та політики щодо біженців. Європа знає, яке значення для неї в ці часи має Анґела Меркель.
Не зовсім рішення
Таким чином вдалося припинити гостру кризу. Але справжня відповідь на виклики не знайдена - не треба вводити себе в оману. Адже постає питання - в яких північноафриканських країнах мають бути збудовані табори, в яких збиратимуть біженців? Поки що уряди реагують переважно відмовами. Та і з якими державами взагалі можна домовлятися, якщо хочеш гарантувати принаймні мінімальне дотримання прав людини? І хто має забезпечувати біженців, яких не пропускають далі в Європу, всім необхідним?
Недавні кадри з Алжиру ілюструють можливі наслідки: тисячі людей були відправлені в пустелю - в прямому сенсі цього слова. Серед них діти й вагітні жінки, які за майже 50-градусної спеки в затінку нещасно помирали від спраги на голоду. Іще один приклад - Ліван, який прийняв більше біженців, ніж уся Європа разом. Це - так само є частиною правди європейської політики відмежування.
Більше запитань, ніж відповідей
Але й усередині Європи на сьогодні є більше запитань, ніж відповідей. Тут так само незрозуміло, в якій країні мають бути збудовані табори для біженців. Які країни зрештою дійсно готові розвантажити Італію та Грецію? Країни, які мають найдовший зовнішній кордон ЄС та, відповідно, найбільшу кількість біженців.
Цього швидкого порозуміння між сестринськими ХДС та ХСС у Німеччині вдалося досягти лише завдяки підвішеному стану, який виник. Єдине, чого можна бути швидко досягти, - це посилення захисту кордону. Починаються прибуткові часи для європейської прикордонної служби Frontex та компаній, які будують паркани.
Три роки Анґела Меркель бореться за людяну політику щодо біженців. При цьому вона припускалася, зокрема, і помилок. Комунікація часто працювала погано, були й помилки в інших робочих моментах. Але тепер різні фактори змусили її до суттєво жорсткішої політики - настрої суспільства, нові партійно-політичні розклади в Німеччині та Європі та, не в останню чергу, її партнер по коаліції ХСС.
Це навряд чи якось змінило її глибоке і чітке переконання, що потрібно допомагати тим, хто потребує цієї допомоги. Тепер їй доведеться ще більше зробити для того, аби будувалися не лише паркани, але й активно розроблялося міграційне законодавство, вибудовувалися нові партнерські відносини з країнами Африки. А той, хто бореться за те, аби люди мали можливість залишитися вдома і не ставати біженцями, отримував більше підтримки.
Паркани та прикордонні пункти можуть захистити європейські уряди на якийсь час. Але довгостроковим рішенням вони не є.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.