Минуло шість днів після одноголосного ухвалення Радою Безпеки ООН резолюції 2334, яка засуджує політику Ізраїлю з будівництва поселень, а в Єрусалимі та Тель-Авіві продовжують аналізувати, яким чином це відбулось: як так сталось, що, вперше з 1979 року, Рада Безпеки змогла ухвалити резолюцію із засудженням поселенської політики Ізраїлю та водночас з вимогою зупинити усю майбутню поселенську активність на Західному березі та у Східному Єрусалимі? У резолюції вказується, що така діяльність є незаконною та ставить під загрозу розв'язання конфлікту між Ізраїлем та палестинцями шляхом створення двох держав.
"Без цього прискорення поселенської діяльності, без цієї риторики, яку ми спостерігали від нинішнього уряду Ізраїлю, я гадаю, що Сполучені Штати могли б зайняти іншу позицію", - пояснив радник президента США з питань безпеки Бен Родс.
Загалом, дебати навколо резолюції в Ізраїлі ведуться з незвичною самокритичністю. Ліво-ліберальна газета Haaretz написала, що прем'єр-міністр Беньямін Нетаньяху своєю політикою тягнув Ізраїль у прірву. Міська адміністрація Єрусалима відреагувала на ухвалення резолюції відтермінуванням запланованого голосування щодо будівництва сотень одиниць житла для поселенців у Східному Єрусалимі, і агентства новин повідомляли, що голосування відклали за наполяганням Нетаньяху.
Вирішення питання поселень
Поселенська діяльність Ізраїлю становить проблему. Її законність викликає суперечки: Ізраїль наполягає, що має на це правові підстави, а ООН вважає по-іншому. Будь-хто, хто подорожує Західним берегом, отримує незабутнє враження того, що політика Ізраїлю означає для палестинців. Очевидним є те, що ця політика не може тривати. І що не потрібно бачити єврейських поселенців-фундаменталістів або фундаменталістів-членів ХАМАСу чи ФАТХу як представників їхніх держав, відповідно.
Утім, погляд на список країн, які ініціювали резолюцію, викликає певне роздратування. Ініціатором резолюції виступив Єгипет (хоча Каїр пізніше відкликав свій проект документу): країна, яка протягом багатьох років славиться значними порушеннями прав людини; країна, яка ув'язнює опозиційних політиків, журналістів та багатьох інших, і яка виносила смертні вироки у масових судових процесах.
Згідно з інформацією Amnesty International, решта ініціаторів ухвалення резолюції дотримуються схожої суперечливої політики: Венесуела, під керівництвом Ніколаса Мадуро, діяла з політичними опонентами так само безцеремонно; уряд Сенегалу без особливих роздумів обмежує права на мирні зібрання в країні або заарештовує людей за їхню сексуальну орієнтацію; у Малайзії відбувається масштабний наступ на свободу слова, а також на інші громадянські та політичні права.
Обурення деяких постійних членів Ради Безпеки також викликають подив - наприклад, Росії та Китаю. Коли йдеться про порушення прав людини - на обидві ці країни можна покластись. Росія місяцями бомбардувала цивільних мешканців Сирії. Більшість цих цивільних є сунітами, членами тієї ж релігійної конфесії, яку Москва, якщо вірити її заявам, намагається захистити у Палестині.
На межі з антисемітизмом
З такими адвокатами здається, що Рада Безпеки щонайменше має проблему з довірою. А тим більше - враховуючи той факт, що в жовтні цього року інша організація ООН, ЮНЕСКО, опосередковано оголосила Храмову гору у Східному Єрусалимі винятково мусульманською святинею. У відповідному документі вона була згадана як "Мечеть Аль-Акса / Харам еш-Шаріф (мусульманська назва Храмової гори - Ред.) та околиці". Таким чином до неї також віднесено і Стіну плачу, де сотні юдеїв моляться щодня. Спроба обґрунтувати лише право мусульман на це місце межує з антисемітизмом, якщо ця межа не була перетнута.
Не кращим ситуація виглядає і у тому, що резолюція була внесена виключно арабськими державами, серед яких Алжир, Ліван, Судан і Єгипет, причому перші три з перерахованих країн досі формально не визнали Ізраїль суверенною державою.
Критика поселенської діяльності Ізраїлю є законною. Допоки така критика повністю позбавлена антисемітизму та інших ганебних мотивів - таких як відволікання уваги від чиєїсь власної внутрішньої політики або коли це робиться на зло. Можна довіряти та сприймати критику лише тоді, коли ті, хто її висловлює, дистанціюються від держав, які явно переслідують кардинально інші цілі, ніж публічно ними проголошені. Зрозуміло, що не всі, хто закликає до одного й того ж, є братами за духом. Саме тому варто обережно обирати партнерів.