Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган - майстерний політик, який ніколи не проґавить оказії використати, або ж навіть створити кризу, що прислужилась би його інтересам. Кожна криза - гучний корупційний скандал, протести в парку Гезі, відновлення протистояння з курдськими бойовиками чи невдала спроба путчу - вела лише до консолідації його впливу на державу та суспільство.
Тепер, ідучи на ескалацію дипломатичної суперечки з низкою європейських країн, він перед референдумом 16 квітня, на якому йтиметься про серйозне розширення його повноважень, намагається використати націоналістичні та релігійні сентименти вдома та серед турецької діаспори. Непропорційна і агресивна риторика проти Нідерландів та Німеччини мають на меті виставити Туреччину жертвою вороже налаштованої Європи.
Упродовж останніх років Туреччина намагається екстерналізувати свої внутрішні проблеми, звинувачуючи велику кількість закордонних інститутів, груп та держав у змові проти Туреччини. Це досить ефективна стратегія, яка знайшла відгук у багатьох турків, адже як ідеться у прислів'ї: "У турка є лише один друг - турок".
Напружена боротьба
Для Ердогана ставки на референдумі високі. Як показують опитування, далеко не всі прихильники уряду готові голосувати за конституційну реформу. Соціологічні служби, наближені до уряду, демонструють перевагу голосів "за", тоді як опозиційні схиляються до перемоги голосів "проти".
На результати голосування можуть вплинути націоналістичні настрої. Тому конфлікт з Європою грає Ердогану на руку. Ультранаціоналістична, правоекстремістська Партія націоналістичного руху (MHP) підтримала Партію справедливості та розвитку Ердогана (AKP) на січневому голосуванні у парламенті щодо внесення змін до конституції. Втім, це внесло і розкол у лави ултьтранаціоналістів і завершилося виключенням з партії кількох відомих і критично налаштованих до влади депутатів. Під великим питанням тепер залишається те, як проголосують на референдумі прихильники цієї партії.
Уряд переконує, що президентська форма правління принесе Туреччині "силу, єдність та незалежність" перед численними внутрішніми та зовнішніми викликами. Але за іронією владні амбіції Ердогана вже збільшили нестабільність та послабили країну.
Еквілібристичні вправи для Європи
Кожного противника референдуму затаврували "терористом" або "прихильником путчистів". Це стосується і європейських держав, яким турецький уряд закидає підтримку курдів, а отже і підтримку табору противників референдуму.
Європа ж стурбована курсом розвитку Туреччини. Перемога Ердогана на референдумі може знівелювати усі залишки демократії, поглибити поляризацію суспільства та встановити в країні диктатуру. Та наскільки б європейські лідери не були стурбованими веденням турецькими політками агітації в їхніх країнах, все ж їм варто утримуватися від словесних баталій з Ердоганом у час перед референдумом.
Нідерландці вчинили цілком правильно, коли запобігли виступам турецьких міністрів за кілька днів до проведення виборів у власній країні. Проте абсолютна заборона на виступ турецьких міністрів перед невеликою аудиторією або у дипломатичних представництвах може принести більше шкоди, ніж користі, адже це додає очок пропаганді Ердогана серед націоналістів. Це може і спокусити Ердогана на особистий виступ у Європі, маючи на меті представити себе сильним лідером, який до останнього відстоює інтереси свого народу.