Коментар: Дональд Туск - нове обличчя Євросоюзу зі Сходу

Попередник Туска Герман ван Ромпей був надзвичайно стриманим президентом Європейської Ради. Ще тільки заступаючи на посаду, він сказав, що його особиста думка не рахується і що він бачить своє завдання передусім у досягненні консенсусу між державами-членами ЄС. Ван Ромпей був першим довгостроковим президентом Європейської Ради. Ця посада передбачає, приміром, головування на самітах ЄС, президент також представляє Євросоюз на міжнародній сцені. До 2009 року головування у Європейській Раді переймали один від одного глави держав та урядів ЄС.

Ніхто не має відбирати в глав держав права на шоу

У порівнянні з такими честолюбними політиками, як Тоні Блер або Жак Ширак, Герман ван Ромпей був радше сірою мишею. Його "недолік" полягав до того ж і в тому, що він родом з Бельгії - "недодержави", як з насмішкою назвав її з огляду на непримиренність фламандців та валлонців очільник британської партії UKip Найджел Фарадж у своїй промові в Європарламенті. Утім, саме бельгійське походження ван Ромпея та його непримітність і були основою його (відносного) успіху. У Бельгії, цьому оформленому в державу компромісі, він навчився шукати консенсус, а також побачив, що самопрофілювання при цьому радше стоїть на заваді. Передусім під час фінансової кризи він лишився вірним своїм наполегливим зусиллям у прийнятті спільних рішень.

Окрім цього, й самі глави держав та урядів обов’язково хотіли мати радше непомітного президента Європейської Ради. Спочатку, приміром, одним із можливих претендентів на цю посаду був Тоні Блер. Він міг би забезпечити для Євросоюзу набагато сильніший профіль на міжнародній арені, якщо б залишився на чолі Європейської Ради. Та в цьому разі це відбувалося би коштом інших можновладців ЄС, а вони цього не хотіли. Тому на цьому місці опинився такий чоловік, як Герман ван Ромпей. І глави держави, здається, були в цілому задоволені ним як "машиною пошуку консенсусу", посередником та закулісним керівником.

Менше скромності

Дональд Туск видається при цьому підходящим наступником. Судячи з попереднього досвіду, він має деякі позитивні якості Германа ван Ромпея, водночас компенсує його "слабкості". Туск радше не вдовольнятиметься настільки смиренною роллю, яку взяв на себе бельгієць. І це піде на користь ЄС. Євросоюз зі своїми 28 країнами-членами та 500 мільйонами жителів, на жаль, не виступає на світовій арені в категорії важковаговиків, в якій йому взагалі-то місце. Це пов’язано, в тому числі, й з персоналіями тих, хто стоїть на чолі ЄС. Зі скромністю, якою так вирізнявся ван Ромпей, можна й перестаратися, і якраз це і має змінитися з приходом Туска. При цьому йому мають допомогти тісні та численні політичні контакти, якими він заручився, перебуваючи довгі роки на посаді прем’єр-міністра Польщі.

Досвід відносин з Росією

Цікаво буде поспостерігати за тим, який ефект матиме той факт, що Дональд Туск як східний європеєць привнесе у політику Брюсселя зовсім інше бачення ЄС. Особливо зараз, під час конфронтації з Росією. Польща ближче до Росії, вона страждала від Російської Імперії та Радянського Союзу. А з огляду на українську кризу Дональд Туск як польський прем’єр вдавався до жорсткіших, більш застережливих висловлювань на адресу Москви, аніж очільники урядів Західної Європи. Проте як президент Європейської Ради він не має права керуватися лише своїм походженням, а мусить натомість зводити докупи різні позиції в ЄС. Та нове бачення - це позитивний момент для Євросоюзу, в якому перевага в політичному плані й досі перебуває на боці країн Західної Європи. Новий подих Туск може привнести і в економічну політику ЄС: завдяки його реформам Польща добре пережила економічну кризу, не вдаючись до механізмів допомоги ззовні. Цей приклад міг би бути корисним для таких країн, як Італія чи Франція, які завжди одразу ж просять про грошову допомогу з боку ЄС, замість того, аби змінюватися самим. Утім, той факт, що до ліберальних кумирів Туска належать такі історичні постаті, як Маргарет Тетчер та Рональд Рейган, він як президент Європейської Ради має радше залишити при собі. Адже це може лише зайвий раз поляризувати внутрішні позиції ЄС.

Прощання з віршами хайку ван Ромпея

Однак Дональд Туск - не ідеолог: ані в питаннях економічної політики, ані щодо відносин з Росією. Натомість він є прагматиком. Ідеологи на посаді президента Європейської Ради не потрібні. А от над чим Туску ще треба попрацювати, так це знання англійської. Туск добре говорить німецькою та російською. Та як би не тішилися цим німці та якими б корисними, можливо, не були його знання російської для вирішення української кризи, без англійської на європейському, а тим паче на міжнародному рівні - ніяк. Французькомовній частині ЄС натомість доведеться, скоріш за все, змиритися з ним, що поляк Туск не говоритиме їхньою мовою. У цьому плані ван Ромпей трохи розбалував публіку, адже говорив однаково вільно французькою, англійською та нідерландською, а також трохи німецькою мовами. Бракуватиме під час довгих ночей на самітах ЄС відтепер іще одного - віршів хайку (жанр японської ліричної поезії - Ред.), які писав ван Ромпей. Але хто за ними сумує, той може придбати збірку віршів екс-президента Європейської Ради в друкованій версії.