Трамп бере курс на Білий дім
Це все-таки сталося. Навіть найменша, просто теоретична надія, на те, щоб відвернути немислиме, яка ще кілька місяців тому жевріла, відійшла у небуття. Єдиним кандидатом від Республіканської партії на президентських виборах 2016 року стане Дональд Трамп. Це вже визначено, адже незалежні делегати вже дійшли згоди у підтримці Трампа. Тож це забезпечило мільярдерові-бізнесмену те, чого він потребував, аби стити єдиним кандидатом на з'їзді партії у липні цього року.
Здається, що делегати цілком не випадково обрали момент для оголошення свого рішення. Саме у день після ще однієї серйозної поразки Гілларі Клінтон. А Трамп, як завжди, заповнив ЗМІ ура-повідомленнями про перемогу. У понеділок, 23 травня, не хто інший як Державний департамент досить різко розкритикував свою колишню очільницю за те, що вона, всупереч приписам, користувалася своїм приватним сервером електронної пошти для передачі конфіденційних даних.
Реакція на слабкість Клінтон
Що слабшою є Гілларі Клінтон, то очевидніше щільнішають лави за Дональдом Трампом. Нічого нового у цьому немає. Фігури переможців завжди стають привабливою альтернативою. Такі феномени як Дональд Трамп та Гілларі Клінтон значно складніше та тісніше пов'язані один з одним, ніж це, напевне, хотілося б їм обом. Насамперед Трампа без Клінтон просто не було б.
Принаймні за межами США ніхто не ставить під сумнів той факт, що ще ніколи до Клінтон не було кандидата, який був би настільки кваліфікованим для цієї посади, як вона. Але ця обставина тут у США цікавить мало кого. Навпаки, всі роки, які вона пропрацювала в політиці, обернулися для неї радше мінусом, ніж плюсом. І не лише за прорахунки, які, хочеш-не-хочеш, зробиш впродовж такого тривалого періоду. Куди більш негативний вплив справляє династична впевненість, через яку саме їй належить право на президентський пост. Це - просто несумісне з ключовим принципом розуміння демократії.
Клінтон: вразливість через втому?
А може, ще більшу негативну роль відіграє аура "пихи можновладців", яку випромінюють як Білл ,так і Гілларі Клінтон. Лише внаслідок цього відносно незначний "скандал з електронними листами" міг здійняти таку бучу. Бо для багатьох він ще раз доводить: Клінтони гадають, що вправі робити те, що іншим - зась! До того ж, навіть найзавзятішим фанам Клінтон вже стає дедалі більш відчутним надлом через втому. Чи стане сил ще постійно бачити перед собою те саме обличчя, ті самі жести та слухати та самі слова?
Здається, що Дональд Трамп чудового користується цією вразливістю. І Республіканці так одностайно підтримують його, бо вони небезпідставно сподіваються, що саме він зможе перемогли Гілларі Клінтон. І саме про це йдеться під час цієї передвиборної боротьби. А не про дійсно нові, гідні довіри, продумані концепції. Йдеться не про здатні втілитися суспільні проекти чи зовнішньополітичні стратегії. Гілларі Клінтон вразлива, а Дональд Трамп - безжальний тип, що скористається цими слабостями за будь-яку ціну та без больового порогу.
Імпульсивний егоман
Дональд Трамп виступає як тріумфатор, що може перемогти Гілларі Клінтон. Тим часом чимраз більше поміркованих членів Республіканської партії готові рахуватися й миритися з тим, що в Білий дім прийде егоман, від якого можна очікувати чого завгодно.
Ці передвиборчі перегони ще й багаті історичними моментами. Одним з таких стало 26 травня. Того дня стало зрозуміло, що Дональд Трамп не просто єдиний кандидат у президенти США від республіканців. З дедалі більшою вірогідністю він може таки обійняти посаду президента Сполучених Штатів.